Далекосяжних планів я не будував. Йшлося про прем’єру фільму про Стравінського у рамках п’ятого фестивалю «Стравінський та Україна» (2008) - оригінальну авторську роботу режисера Тоні Палмера з початку вісімдесятих. Мистецтвознавець Богдан Ворон переклав з англійської надіслану режисером історію фільму і мене заінтригувала нова невідома обставина.
«Кілька років потому, як фільм був завершений, приятель зателефонував мені у Лондон і пообіцяв показати щось дуже важливе. У нього була відеокасета із записом мого фільму у програмі російського телебачення: щоб отримати дозвіл на зйомки в союзі, я мусив надати копію фільму Хреннікову… Я переглянув відеозапис... мій фільм, але повністю перемонтований. Увесь російський матеріал вилучений, лишився лише зроблений на Заході, як відзнятий так і архівний, що склав основу «нового» фільму. Так ось чому Хрєнніков так швидко погодився на зйомки фільму: він відчайдушно намагався дістати західні архівні матеріали, до яких у нього не було доступу. Цей фільм мав нові титри, де фігурував радянський бюрократ...»
Отож, оригінальну стрічку про композитора, яку сплюндрували росіяни, ми будемо дублювати українською!
Допомaгав шановному Святославу Пирожку у починаннях задля створення Волинського телебачення, добрий десяток років вів авторську програму у «прямому ефірі»: залишаючись «поза штатом», завжди керувався принципом: слова хвилюють, приклади надихають. Цього разу йшлося про кінцеву мету проєкту – повернення до первісного стану будинку, де жив і працював Стравінський в Устилузі. Святослав Костянтинович не заперечував і Володимир Клименко з радістю пристав на пропозицію: його голос знадобився у потрібний час у потрібному місці.…
Ми отримали копію фільму за посередництвом Британської ради у Львові, Тетяна Судима, дружина брата В’ячеслава з колегами підготували переклад. Зробив незначні редакторські правки і десятки сторінок машинопису на підставі сценарію передав Володимиру Клименку. Підготовка до дублювання відбувалася перед телеекраном, у «конторі» Віталія Нероди, а режисером дубляжу на виробничо-технічній базі ВТ стала Наталія Лугова…
Після прем’єри фільму (водночас оригінальну версію для студентів університету показали на Словацького 9, дубльовану українською – у велелюдному Палаці культури міста) Тоні Палмер отримав від глядачів замовлення ще на півтора десятки оригінальних копій, що надійшли в Україну після завершення успішного першого візиту.
Я не сприймаю фільми з титрами, але для Тоні Палмера важливий саме такий варіант. Одначе, ми не почули жодних зауважень до фільмів, де звукорежисером дублювання був Тарас Сватула і його молоді «голоси» за кадром. І коли текст знаменитого британського актора Джона Гілгуда озвучив за кадром «добрий дух» нашого почину, педагог і перекладач Олександр Бєляков.
Українсько-британський дует, потім тріо, квартет викликали «ланцюгову реакцію», силу силенну контактів та супутніх заходів за участі філармонії, музею-садиби Ігор Стравінського, бібліотеки імені Олени Пчілки, університету імені Лесі Українки завдяки людині, котра стала для мене взірцем професіоналізму і порядності, «яка вдовольнялася меншим, ніж мала на те право» незабутньому Олександру Бєлякову.
Кожен радітиме гостю, який не докучатиме господарю. Але виникали ситуації, що траплялися зненацька: у Києві ( зірвалася прем’єра у театрі напередодні візиту режисера), у Трускавці (організатори фестивалю відмовилися від титрування, а синхронний переклад під час показу не подужали), Львові (у готелі посеред ночі затопили номер сусіди згори)…
Спокій і витримка пана Олександра жодного разу не дала гостю підстав засумніватися у нашій гостинності. Виснажувало бажання точно передати думку під час імпровізованого спілкування, натомість наснажували зацікавлені розмови тет-а-тет...
Обов’язок поваги вимагав від нас поступатися своїми зручностями, але не переступати певну межу: кого поважають, того не улещують…
Натомість ми мали щасливі нагоди відчути повагу стороннього, що безліч разів давала нам привід для самоповаги: у музеї-садибі Стравінського, народному історичному Музеї імені Григорія Гуртового, Меморіальному музеї В.Липинського, а після недавнього візиту – у музейному комплексі Окольного замку та Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків…
Дякуємо шановній Олені Карпіній та її відважним студентам з прикладної лінгвістики за допомогу під час спілкування!
Добра робота! У стилі Олександра Бєлякова!
Василь Ворон
