Коли після тріумфальних концертів у Європі 5 жовтня 1922 року в Карнегі-хол розпочинався американський тур капели Олександра Кошиця, у Франції композитор Ігор Стравінський закінчував повну партитуру для першої постановки «Свадєбки»…
Від жовтня 1922 до березня 1923 капела Кошиця дала за океаном 138 концертів, у Бразилії, Аргентині, Уругваї, на Кубі - близько 900 концертів, а нову роботу Стравінського показали у театрі Сари Бернар у червні 1923 року.…
«Поетика західнополіського весілля» (2023) Лілії Ковальчук і Віктора Давидюка стала приводом для обміну думками етнолога Віктора Давидюка і музикознавців Мирослави Новакович, Лариси Ігнатової на тему: чи «Свадєбка» насправді «Весіллячко»? Студенти університету і педагоги місцевої музичної школи отримали пригорщу цінної інформації від чудових фахівців, котрі запропонували захоплюючу дискусію, що виходила за рамки твору...
Спілкування у музеї-садибі Ігоря Стравінського починалося із відеопрезентації «Волинської корони»: у травні 2024 року обряд внесений до національного переліку нематеріальної культурної спадщини України, отож пропозиція від Христини обумовила ще один інтригуючий екскурс в історію.
Як зазначав Віктор Давидюк, «читання корони» належить до суто волинських весільних ритуалів. Читав корону маршалок – другий дружба молодого – одразу після того, як брат розплете сестрі косу…Її текст складався з великої кількості двовіршів, іноді до півтораста, основний зміст яких зводився до подяки батькам на напуттям на сімейне життя…
Що ж означав цей рідкісний обряд? Припущення бували різні, свої аргументи Віктор Давидюк виклав в «Етнологічному нарисі Волині» 2005 року і повторив під час нашого спілкування в Устилузі:
« Думаємо, що «читання корони» на західній Волині продовжило тюркську традицію читання в цих краях на весіллі Корану.. Від початку 13 століття на цій частині володінь Романа Мстиславовича з’явився повернутий його сватом половецький полон, представлений тумами і туманами, матерями яких були словянки, а батьками половці.. Згодом, у 15 столітті половців на ці землі ще раз привів литовський князь Вітовт. Відтак половецькі традицій в цій частині Волині дуже давні. На решті ж її території, де половецький етнокультурний компонент відсутній, «корони» на весіллі не читають. Зрештою, й сама форма весільної «корони» своїми двовіршами близька до текстів Корану…»
І в цьому припущенні, на мою думку, нічого дивного, якщо взяти до уваги чудову легенду про євшан зілля із «Галицько-Волинського літопису», що лягла в основу поеми Миколи Вороного…
Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана, який швидко забув рідний край, свої звичаї. Щоб повернути сина, старий хан спорядив до Києва посланця… І коли співи половецькі не вплинули, пахощі євшан зілля таки подіяли…Заплакавши, юнак сказав: "Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути".
Для хористів славної капели Олександра Кошиця, що принесла на американський континент знаменитого «Щедрика», така дилема постала 1924 року. Посланці Симона Петлюри того року завершили свою титанічну місію культурної дипломатії, Україну окупували більшовики, шлях додому був відрізаний…
Шляхи Олександра Кошиця та Ігоря Стравінського в еміграції не перетиналися, кожен робив свою справу. 1944 року на вчительські курси до Вінніпегу Олександр Кошиць привіз унікальний альбом хорових творів із одинадцяти платівок, наступного року Ігор Стравінський отримав американське громадянство
Василь Ворон
