«Стравінський та Україна» (1994-2014):  20 років у  контексті пошуків «істини  сьогоднішнього дня» і європейської тотожності


Василь Ворон

                                                        Магістр державного управління


Завдяки культурній інтеграції прикордонних територій українсько-польські імпрези «Поліське літо з фольклором», «Різдвяна містерія», «Нью кооперейшн Замость-Луцьк»,  «Стравінський та Україна» відкрили світові новий образ нашого пограниччя народів та культур: присутність елітарної польської культури послабила натиск русифікованої масової культури. Незалежність вимагала духовного суверенітету, нової генерації творців. Виникла необхідність і з’явилася можливість запропонувати «кожному щось». Ведучий інформаційно - музичної програми «Студія 3», що започаткувала творення системи пошуку і промоції молодих талантів, автор проектів «Музичні діалоги над Бугом» (1988, 1991), «Рок-культура 88», «Оберіг 89» та «Оберіг 90», «Солом’яний дзвін 91» розповідає про народження ідеї і розвиток проекту «Стравінський та Україна», що включає концерти, наукові конференції, виставки тощо.

 

Після приїзду Ігоря Стравінського в СРСР 1962 року, його повернення на «малу батьківщину», у його «райський куточок для творчості» тривало ще півстоліття. Як розповідав автору  професор Михайло Лобанов, готуючись до зустрічі маестро, його російські колеги і представники влади Устилуг розшукували…в околицях Ленінграда. До початку 90-х Устилуг оберігала від решти світу «залізна завіса» за якою «райський куточок для творчості» реконструювали під гуртожиток для меліораторів. 1982 року Володимиру Терещуку з допомогою публікації у журналі «Музыкальная жизнь» вдалося врятувати  спотворений перебудовою будинок композитора від повної руйнації для місцевого філіалу музичної школи і в тому ж таки виданні вперше з’явилося фото…гуртожитку на місці «Старої мизи», який потрапив до українського реєстру пам’яток історії  національного значення як «будинок де жив і працював композитор Ігор Стравінський».

Тема «райського куточка для творчості» Ігоря Стравінського   з’явилася на сторінках обласної молодіжної преси, коли у світі відзначали 100-ліття від народження композитора. Одним із перших ідею фестивалю музики Стравінського підтримав в інтерв’ю « і серця місячні сонати» народний артист України Богодар Которович: у коментарі «від редакції» до кореспонденції Наталії Спіциної «Від Устилугу до «Ла Скала» автор засвідчив бажання скрипаля підготувати для фестивалю «Історію солдата» і висловив сподівання щодо реалізації ідеї фестивалю з нагоди 70-ліття першої  постановки балету Ігоря Стравінського «Весна священна» (1983 рік). Колеги Володимира Терещука із місцевого філіалу Володимир-Волинської музичної школи також вірили у свято музики Стравінського на «їхній вулиці», адже  спотворена реконструкцією «Стара миза» надавалася для музичної школи... Одначе повернення балету на «малу батьківщину» Ігоря Стравінського довелося чекати  до 27 травня 2013 року.

Звернення до постаті і спадщини Стравінського не було випадковим. Музичні уподобання автора, ровесника рок-н-ролу, еволюціонували разом із «музикою великого ритму»: її творці зверталися до фольклору, джазу, симфонічної музики, а захоплення симфонічним роком ( «Омега», «Емерсон, Лейк і Палмер», «Йес»)- «новою класикою для нового покоління» - одного разу привело автора до твору «Жар птиця» Стравінського  у перекладі на синтезатори японського композитора Ісао Томіти ( Firebird RCA 1976). Перелицювання серйозної класичної партитури для «електронного оркестру» вражало…

Почути твори світової класики у прикордонній області, закритій для іноземних туристів та зарубіжних виконавців можна було лише у запису. Отож, у газеті «Молодий ленінець» автор популяризував нову форму клубної роботи – дискотеку як  можливість втілення романтичної ідеї синтезу мистецтв,  готував і вів програми дискотеки першого у Луцьку молодіжного кафе-клубу (1979-1986) та першої в системі Держтелерадіо України  інформаційно-музичної програми Волинського радіо «Студія 3» ( від 1986-го), а водночас виношував ідею фестивалю музики Ігоря Стравінського.

Після подорожі до Устилугу з секретарем Львівського відділення Спілки композиторів Богданом Янівським, композитором Віктором Герасимчуком та директором Володимир-Волинського філіалу краєзнавчого музею Петром Заклектою на сторінках обласної молодіжної газети 21 травня 1983 року автор підтримав його точку зору на музеєфікацію будинку композитора Ігоря Стравінського: «Не кімната-музей, а музей-садиба»! Знадобилося ще сім років, перш ніж у стінах школи з’явився музейний осередок, але він став першим у світі!

На ту пору  у бібліотеці Луцького музучилища можна було знайти лише  «Диалоги» Роберта Крафта з Ігорем Стравінським, отож, у Канаді  на Різдво 1988 року у бібліотеці міста Калгарі на вимогу пана Миколи Ворона автор отримав добрий десяток книг. В альбомі «Igor and Vera Stravinsky A Photograph Album 1921-1971», що вийшов до 100-ліття від народження композитора, знаходилися фото з Устилугу, той «райський куточок для творчості» композитора, який вистояв дві світові війни, але не зберіг своєї автентичності під час чергової «совєтизації». Отож, тема Стравінського та Устилугу з’явилася  у репортажі автора про відзначення 1000-ліття літописного Володимира.

Повноваження заступника з гуманітарних питань Представника Президента України у Волинській області (1992-1993) давали можливість автору не лише реалізувати ідею створення Волинського університету, але й  фестивалю музики Стравінського: її підтримали тодішній віце-прем’єр- міністр з гуманітарних питань Микола Жулинський і начальник управління культури Богдан Самохваленко, доктори мистецтвознавства Олександр Федорук та Алла Терещенко під час  подорожі на Волинь 1993 року. Наша зустріч з головою Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей О.Федоруком відбулася за посередництвом власкора «Голосу України» Богдана Берекети і, повертаючись з Устилугу з О.Федоруком та А.Терещенко, ми мали нагоду обговорити абриси майбутнього проекту у рамках програми «Повернуті імена».

Фестиваль отримав назву «Стравінський та Україна» і 1994 року повернувся з Києва на Волинь, де його з хистом  і розмахом реалізував Богдан Самохваленко. Його інноваційний внесок не знайшов відображення у публікації про фестиваль на сторінках ювілейного збірника  до 75-ліття Волинської обласної філармонії, але це не применшує його внеску Випускникові Львівської консерваторії піаністові Богдану Самохваленку не було потреби пояснювати усю важливість цього почину для іміджу Волині, мультикультурну спадщину якої творили Леся Українка, В’ячеслав Липинський та Ігор Стравінський.

Отож, від народження ідеї фестивалю музики Стравінського до його старту 1994 року знадобилося 12 років. Усвідомлення необхідності повернення до первісного вигляду будинку, де жив і працював  композитор в Устилузі тривало ще 18 років. Наразі невідомо, скільки часу знадобиться для благоустрою (відповідно до погодженого проекту) відведеної школі мистецтв території садиби, що включає обидві алеї і простір між ними, заміни тимчасового барельєфу композитора, що був встановлений на місці викраденого і не знайденого погруддя, порятунку будинку Белянкіних-Носенків у межах історичного ареалу на березі Луги, пов’язаного з іменем композитора…

Одначе 12 музичних фестивалів засвідчили поступовий ( як «Болеро» Равеля) розвиток міжнародного проекту, який може стати унікальним туристичним продуктом з волинською маркою, презентуючи  духовні надбання та талановитих виконавців України на кордоні Євросоюзу.

Успішний розвиток проекту - результат міжнародної підтримки та співпраці. Порівняно недавно близькі території прикордонних областей по обидва боки Бугу не отримували жодної користі від такого сусідства. Але замість старих геостратегічних  концепцій царських та сталінських часів, що не давали шансів для інтенсивного розвитку прикордонних районів прийшли ідеї співпраці в рамках єврорегіонів і переконання: об’єднана Європа не може закінчуватися на лінії Бугу. Настала пора включатися у  європейські інтеграційні процеси.

На початку 90-х, коли українці зустрічалися з поляками найголовнішою темою розмов ставали ціни. На щастя, серед нас виявилися інтелектуали, які повели мову про наші духовні цінності. З цього діалогу постали транскордонні проекти «Музичні діалоги над Бугом» (1988, 1991), «Різдвяна містерія» (1992), «Поліське літо з фольклором»(1994), «Стравінський та Україна» (1994), зазначав автор на конференції  «Прибугська прикордонна ініціатива» (9-11 жовтня 1997 року, Білосток, готель «Голембієвскі»)…Учасники поділяли переконання, що європейська тотожність не може бути накинута зверху, що культура кожного народу може розвиватися і збагачуватися лише через відкрите сприйняття інших культур, взаємні контакти, взаємопроникнення культурних цінностей. Не може бути вищих і другорядних, кращих і гірших культур, бо культурне розмаїття лише збагачує і прикрашає наше життя, викликає бажання жити і творити. Це розмаїття так само необхідне для гармонійного розвитку суспільно-політичного життя як біологічне розмаїття необхідне для правильного функціонування єко-та біосистем природи.

Під час візиту навесні 1993 року до Люблінського університету імені Марії Кюрі-Склодовської із майбутнім ректором Волинського університету А.В.Свідзинським автор розповів про ідею фестивалю Янові Райсу, проректору до справ науки, який отримав запрошення на інаугурацію Анатолія Вадимовича Свідзинського. Невдовзі Ян Райс вислав на адресу облдержадміністрації невідому в Україні публікацію Єжи Стемповського «Дім Стравінського в Устилузі», яку автор передав для фондів обласного краєзнавчого музею.

Відродження проекту «Стравінський та Україна» почалося із вирішення дилеми. У березні 2004 року, повертаючись із Сергієм Єфіменком з колегії Міністерства культури, завели мову про фестиваль «Пограниччя» ім. Ігоря Стравінського, який запропонував Єжи Станкевич та наш проект «Стравінський та Україна».  Директор обласної філармонії, випускник Львівської консерваторії повернувся до Луцька із бажанням розвивати наш проект. 2005 року перший Генеральний консул РП у Луцьку Войцех Галонзка  підтримав наші з Сергієм Єфіменком аргументи щодо відродження проекту «Стравінський та Україна» і замість фестивалю «Пограниччя» імені Ігоря Стравінського, який запропонував консульству і директору філармонії Сергієві Єфіменку голова  краківського осередку Спілки польських композиторів професор Єжи Станкєвіч у рамках нашого проекту з’явився «польський день» учасники якого могли розраховувати на фінансову підтримку консульства. Пан Єжи Станкєвич  протягом 2005-2010 років залишався зичливим партнером дирекції фестивалю «Стравінський та Україна» і художнім керівником польської частини проекту. Він запропонував волинянам плеяду талановитих інструменталістів, котрі були учасниками його «Днів музики краківських композиторів», що стали чудовою платформою для презентації музики українських композиторів: протягом 1995-2013 років у програмі «Днів…» прозвучали 159 творів і 6 програм авторства 47 українських композиторів.

2007 року Войцех Галонзка допоміг організувати поїздку Державного камерного ансамблю «Київські солісти» під орудою Богодара Которовича на його батьківщину і виступ ансамблю у Грубешові. Найбільшими подіями «польського дня» у рамках наступних фестивалів стали виступи Люблінського симфонічного оркестру та хору «Кайрос» 2012 року та Симфонічного оркестру імені Кароля Намисловського у Замості 2015 року.

Тема реферату «Ігор Стравінський і Александр Тансман», яку запропонував директор фестивалю імені Тансмана Анджей Вендланд 16 червня 2013 року зявилася у програмі фестивальних заходів завдяки угоді про співпрацю Волині та Лодзького воєводства. Пані Барбара Рибак заохотила до співпраці професорсько-викладацький склад музичної академії імені Бацевічув, а також організувала концерти солістки Волинської обласної філармонії піаністки Етелли Чуприк  у Лодзі та Пабяніцах.

Журналіст із Білостоку (Польща) Юрій Місіюк був заангажований у наш проект настільки, що зустрічав у Варшаві почесних гостей фестивалю з Ірландії ( Том Мур) та Великобританії (Тоні Палмер) і власним транспортом доправляв до Луцька.

Особливими подіями стали три проекти за участю видатного британського режисера театру і кіно Тоні Палмера, автора документального фільму про Ігоря Стравінського «…десь на кордоні»(1982).

Про  зйомки фільму Тоні Палмера автор прочитав у журналі Болгарського телеграфного агентства  «ЛіК». В управлінні культури Волинського облвиконкому натякнули про можливий візит знімальної групи на Волинь. Інформацію про зйомки в СРСР  підтвердив під час нашої зустрічі в Останкіно С. Корчагін 1982 року: автор був на стажуванні у редакції «Комсомольськой правды».

Одначе інформація «Добро пожаловать, маэстро» на шпальти «комсомолки» не потрапила, Тоні Палмер  на Волинь не приїхав, а оригінальної версії документального  фільму Тоні Палмера про  Стравінського  у програмі ЦТ не показали. Як розповів згодом Тоні Палмер, відеозапис скороченої наполовину і перемонтованої росіянами версії фільму хтось із британських дипломатів привіз йому з Москви кілька років по тому…

І988 року, переглядаючи свіже число газети «Український голос», яку  передплачував пан Микола Ворон для бібліотеки і архіву св. Володимира у м.Калгарі, прочитав рецензію на художній фільм «Свідчення» Тоні Палмера про композитора Дмітрія Шостаковича. Як зазначала газета, вперше у західному кінематографі британський режисер порушив питання про трагедію українських кобзарів.

Зустріч з видатним режисером у Луцьку відбулася 2008 року за посередництвом Британської ради у Львові: оскільки авторські права належали режисерові, мистецтвознавець Богдан Ворон  отримав для дублювання сценарний план і копію фільму « десь на кордоні». Викладач Тетяна Судима переклала понад 150 сторінок сценарію українською, а Володимир Клименко начитав текст на виробничо-технічній базі Волинського телебачення.

Після прем’єри  кілька десятків копій фільму блискавично розійшлися серед меломанів, ще десятеро отримали  фільм за посередництвом Британської ради у Києві згодом.

Успіх прем’єрного показу спонукав до продовження співпраці: обидва фільми Тоні Палмера у програмі 6 музичного фестивалю «Стравінський та Україна»  увійшли до програми «Ігор Стравінський та Дмітрій Шостакович: митець-влада-свобода». Володимир Клименко продублював фільм «Тестімоні» («Свідчення») з притаманним йому хистом, а мистецтвознавець Богдан Ворон зробив на замовлення дирекції фестивалю переклад статті Тоні Палмера, дизайн і верстку спеціального буклета «Фільми Тоні Палмера у програмі музичного фестивалю «Стравінський та Україна», де режисер актуалізував проблематику почину:

«Ті, котрі наважаться знімати фільми про музикантів та композиторів зокрема рано чи пізно натраплять на довгу тінь Дмитра Шостаковича. Його життя і колосальний доробок упродовж ХХ століття більші, ніж у будь-кого, окрім, мабуть, його співвітчизника Стравінського.

Стравінський віддав перевагу комфортному життю на Заході, а Шостакович обрав перебування в Росії, незважаючи на низку  нагод виїхати. Саме тут виявляється парадокс, який мій фільм «Свідчення» намагається розкрити. Яку ціну повинен заплатити хтось чи всі митці, щоб сягнути зірок із їхніми бажаннями та їхньою магією? Отож, якщо твоє життя базується на пошуках відповіді як це чи не щодня робив Шостакович, то ми маємо справу із такою відвагою, яка не до снаги більшості смертних. Ось чому ми так необачно недооцінюємо Шостаковича і його роботи. Це не тільки наша втрата, але, на наше переконання,  він є відправною точкою, від якої будь-яке творче зусилля може бути виміряне…»

За посередництвом Тоні Палмера ми отримали унікальний презент від британського видавництва «BOOSEY & HAWKES» – шість томів з творами Ігоря Стравінського, а від самого режисера – дозвіл на дублювання і використання його фільмів у програмах наступних фестивалів.

Намір Тоні Палмера зняти епілог до  стрічки про Ігоря Стравінського в Устилузі, куди його свого часу не пустили, спонукав автора внести пропозицію стосовно реставрації пам’ятки історії національного значення в Устилузі до Угоди щодо регіонального розвитку Волинської області між КМУ та обласною радою на 2010-2014 роки. Її вигляд «служив нашій ганьбі» (Леся Українка) - не відповідав іконографії будинку, де жив і працював композитор Ігор Стравінський. Через півстоліття після реконструкції будинку композитора  стелі першого та другого поверхів  «просіли» настільки, що загрожували життю учнів Устилузької школи мистецтв…

І хоча після реставрації 2013 року так і не вдалося відтворити робітні композитора, втрачені каміни та відсутня літня дерев’яна веранда з боку Луги, натомість значно розширена і модернізовані експозиція єдиного у світі музею композитора, у стіни «Старої мизи» знову повернулася школа мистецтв.

«Тим, що ви зробили в Устилузі можна тільки пишатися», вважає Тоні Палмер. Але чи реставрована пам’ятка може претендувати на місце у Списку світової спадщини ЮНЕСКО? Принаймні, одному з критеріїв вона відповідає, але два десятиліття, що минули від початку проекту  «Стравінський та Україна» замало, щоб наблизитися до рівня Вагнерівського фестивалю у німецькому Байройті. Поступово набирають реальних абрисів вектори проекту, що спроможний перетворити «райський куточок для творчості» Стравінського у туристичну атракцію на українсько-польському пограниччі народів та культур. На думку автора, «фестин 1000 стилів» може дати кожному щось, якщо у «райському куточку для творчості» буде присутня уся музика ХХ століття.

            Стравінський і «серйозна музика» Наразі тільки півсотні творів із багатогранної музичної спадщини композитора вдалося внести до  каталогу упродовж дванадцяти попередніх фестивалів «Стравінський та Україна», котрі згромадили пишне гроно виконавців симфонічної, камерної, фортепіанної музики, найкращі хорові колективи континенту («Орея», «Думка», «Хрещатик», капела імені Майбороди). Упродовж 20 років удалося налагодити тісні творчі контакти  з організаторами мистецького життя у Любліні, Замості, Лодзі, Кракові. Після успішного спільного проекту з директором Люблінської філармонії Яном Сенком ( виконання у Луцьку 13 симфонії Д.Шостаковича), реалізований проект «Пульчінелла» і «король свінгу» із Симфонічним оркестром імені Кароля Намисловського у Замості. З директором міжнародного конкурсу музичних індивідуальностей імені Олександра Тансмана Анджеєм Вендландом обговорювали можливість виконання «Симфонії псалмів» Ігоря Стравінського та аналогічного твору із музичної спадщини О.Тансмана…

         Повернення балету «Весна священна» на «малу батьківщину» композитора з нагоди 100-ліття першої постановки (1913) сталося за рік до  «жертвоприношення України», а танець Обраниці сприймається сьогодні як алегорія сучасної України. Балети «Весна священна» та «Жар птиця» у постановці балетної трупи Харківського державного академічного театру опери і балету на DVD «Вибране» поповнили фестивальну колекцію завдяки співпраці філармонії та Волинського телебачення, яке показало і два фільми Тоні Палмера, що були дубльовані на його виробничо-технічній базі.   

Дирекція фестивалю готова пристати на пропозицію народного артиста України Ігоря Блажкова, який прагне розпочати  роботу над постановкою ораторії «Цар Едіп» з митцями Чернівецької філармонії. Співпраця з маестро Блажковим, вибрані ним твори композитора Ігоря Стравінського у виконанні симфонічного і камерного оркестрів та хору Чернівецької філармонії, перетворили відкриття 11 музичного фестивалю 2014 року у незабутню подію.

 Постановка ораторії «Цар Едіп» Ігоря Стравінського захоплює перспективою нової інтерпретації теперішньої української реальності: не випадково однією з найвідоміших вистав в історії українського театру стала постановка Лесем Курбасом на сцені «Молодого театру» цієї трагедії Софокла.

Лесь Курбас, котрий виконував головну роль сформулював чи не найголовнішу для  тогочасного українця проблему виживання у революційному вирі 1917-1919 років, схарактеризувавши його світосприйняття та світорозуміння. Адже у 1918 році, як міфологічний Едіп, пересічний житель України опинився на роздоріжжі і змушений був  самостійно обирати свою майбутню долю, подекуди, наче засліплений, знищуючи своїх близьких та рідних у ролі Царя Едіпа. 

Для постановки балетів Стравінського, реалізації інших масштабних проектів у рамках фестивалю необхідний новий філармонічний зал, або ж велелюдні заходи на пленері, що можуть привабити спонсорів, одначе  вимагають спеціальної сцени, озвучення, освітлення, реклами по обидва боки Західного Бугу.   

 

 Стравінський і фольклор.  Проект « До витоків  «Весни священної» виник не випадково, він став продовженням тенденції, яку запропонували Богдан Самохваленко та його команда організаторів першого музичного фестивалю. Під час фестивальних концертів на пленері перед будинком композитора експонувалося фото: на східцях будинку, побудованого за його «власним планом», Ігор Стравінський нотує спів лірника. Він вочевидь не поділяв скептичного відношення до них кобзарів: «Тепер  простолюдія якась чуднувата: не розуміє, що краще. Їм аби гук був, аби оця корова (ліра) ревла». Незадовго до цієї увічненої невідомим фотографом зустрічі, 1902 року у Харкові в рамках Х11 археологічного з’їзду відбувся  колективний виступ кобзарів, лірників  і троїстої музики. Тоді зібрали співців з  Полтавщини, Чернігівщини і Харківщини і жоден з них не був останнім, бо залишив у себе вдома ще десятки своїх  товаришів!

2008 року автентичний фольклор з околиць Устилугу мав змогу послухати Тоні Палмер. На лоні унікального ландшафту зі столітніми алеями режисер пригадував подорож  на заболочений ярмарок з хоровими колективами у Сорочинцях, яку для знімальної групи Тоні Палмера організував 1981 року Тихон Хренніков:

«Голод допікав нам усе дужче, коли миля за милею ми пробиралися українськими манівцями…Через сім годин автобус зупинився біля готелю у передмісті Полтави. Я кажу «готель», але там не було навіть належної вбиральні, лише тоненька ледве тепла цівка води з крана. Адміністратор справляв враження людини, яка померла кілька років тому і не помітила цього. Але вже наступного дня, здається, о п’ятій ранку, коли ми прибули на Сорочинський ярмарок, то зрозуміли, що справа була варта заходу. Там були хори з усієї західної України, інструментальні ансамблі, фокусники, пожирачі полум’я, жінки у великих хустках, котрі продавали гусей, курчат, смердючу рибу і яйця. Весілля, гойдалки, каруселі, пиво, горілка і багно, багно і ще більше багна, болото до колін. Очевидно, дощило щодня минулого тижня, отож поля на яких відбувався ярмарок, перетворилися на місиво, а наші зйомки – на хлюпання у масному багні.. Не  обійшлося без дивовижних сюрпризів.  Коли ми знімали якийсь хор, Крафт раптом схопив мою руку і запитав: «Ти впізнаєш це?»

Це був – нота в ноту – точний початок відомої Symphony in C   Партитури для басів, труб, тромбонів співала акапельно група огрядних сільських жінок, котрі – я впевнений – ніколи не чули  про Стравінського. Але їхні звуки і ноти Стравінський відтворив у Штатах 50 років потому, відколи вперше почув подібну на гудіння мелодію, коли ще був дитям»

Мелодії волинського лірника, автентичний  фольклор Волині у виконанні Зоряни Нестерчук прозвучали у програмі «Шляхами «Весни священної», яку запропонували доктор мистецтвознавства Михайло Лобанов та Костянтин Учитель на відкритті  музею-садиби Ігоря Стравінського 29 вересня 2013 року. Загалом, присутність росіян у програмах 12 фестивалів була мінімальною, але це не позначилося на мистецькому рівні проекту. Запамяталася «Весна священна» у виконанні лауреатів  міжнародних конкурсів Петра Лаула та Павла Райкеруса у перекладі для двох фортепіано та виступ праправнучатої племінниці І.Стравінського Анастасії Козаченко, її щире захоплення почином волинян, адже нічого подібного на батьківщині композитора росіяни не зробили.

         Внесок українських співців – наші думи, канти, міські романси – окрема сторінка, яку перегорнули перші «Обереги»  чверть століття тому і яка матиме продовження у рамках проекту «Стравінський та Україна». Не полишає бажання послухати бандуру у супроводі камерного чи симфонічного оркестру, адже Гнат Хоткевич у праці «Музичні інструменти українського народу» писав про концерт капели бандуристів у супроводі симфонічного оркестру, який мав відбутися у Харкові ще 1929 року!

         Стравінський і джаз.  Розповідаючи про свій стосунок до джазу, Стравінський зазначав, що «Джаз – це спільнота особлива і зовсім особливий вид музичної творчості. Він не має нічого спільного із написаною музикою; коли він зазнає впливів сучасної музики, він перестає бути джазом і це погано. Імпровізація має власне уявлення про час, вільне і просторе, оскільки справжня імпровізація можлива лише у вільних часових межах; відрізок належить визначити і на цьому відрізкові  має стати спекотно. Ударні і контрабас ( не рояль, це надто гібридний інструмент…) відіграють роль центральної опалювальної системи….»  

Але спочатку був регтайм - «головна течія у музиці і культурі  Америки на порозі ХХ ст.», яку не міг оминути композитор, не залишила поза увагою дирекція фестивалю «Стравінський та Україна» і яку підтримав з допомогою проекту «Тільки регтайм. І не тільки» джазовий піаніст і музикознавець О.Саратський у картинній галереї на території Луцького замку у рамках 12 музичного фестивалю.

«У 1918 році, повернувшись із гастрольного турне Америкою, Ернест Ансерме привіз мені згорток нот регтаймів у вигляді фортепіанних аранжувань та інструментальних партій, котрій я ввів у партитуру. З цими п’єсами перед очима я створив регтайм для «Історії солдата», а після завершення «Історії солдата», Регтайм для одинадцяти інструментів.

«Епоха регтайму» тривала усього два десятиліття, до періоду Першої світової війни, але… з приходом регтайму відкрився новий шлях у мистецтві, що поривав з основами європейської композиторської творчості й остаточно реалізує себе у джазовій культурі наших днів   

          «Джаз – у широкому розумінні – після 1918 року час від часу впливав на мою музику, і сліди блюзу і бугі-вугі можна виявити навіть у моїх найсерйозніших речах», зазначав композитор у «Діалогах» з Робертом Крафтом і уточнював: «У США я слухав джаз тільки в Гарлемі і у виконанні негритянських ансамблів у Чікаго і Новому Орлеані. Найбільше мене захоплювали у той час такі музиканти як Арт Татум, Чарлі Паркер і гітарист Чарлз Крістіан, і блюз був для мене  синонімом африканської культури…

         2014 року  виставкою в обласному краєзнавчому музеї спільно з фотохудожником Олександром Більчуком ми розпочали проект «Маестро і джаз». Під час мультимедіальної презентації виставки звучав «Ебеновий концерт» Стравінського, який знайшов продовження в експозиції виставки, де були представлені автентичні африканські ударні інструменти із колекції видавництва «Ініціал». Цей хід підказав сам композитор: «Чорний» («Ebony») , між іншим,  означає не «кларнетний», а «африканський».  

2015 року у циклі «Маестро і джаз» ми презентували спеціальну програму «Пульчінелла» і «король свінгу» Симфонічного оркестру імені Кароля Намисловського (диригент Тадеуш Віхерек)

Якщо прем’єра балету «Пульчінелла» у Гранд Опера на початку 20-х засвідчила дебют Стравінського у новій стилевій манері – неокласицизмі, то вже наприкінці цього десятиліття за океаном  складається стиль оркестрового свінгового джазу. Коли Бенні Гудмен у середині 20-х приїздить до Чикаго, Дюк Еллінгтон зі своїм оркестром  уже «переклав увесь старий джазовий матеріал мовою нових звучань, характерних для його епохи, подібно до того, як Гайдн зібрав воєдино елементи народних пісень, комічної опери, серенад, вуличної музики і перетворив їх на чудову симфонію».

У 1934 році  кларнетист Бенні Гудмен створив свій перший біг бенд, що започатував еру свінгу, а  після джазових концертів у нью-йоркському залу «Карнегі Хол» у січні 1938 року отримав титул «короля свінгу».

Це характерний тип метроритмічної пульсації, заснованої на постійних відхиленнях ритму, що випереджають або  запізнюються щодо опорних доль гранд біту. Завдяки цьому створюється враження великої внутрішньої енергії, що перебуває у стані хиткої рівноваги, «ефекту розгойдування» звукової маси, розхитування метричної основи. У ньому зовсім відсутня  колективна імпровізація. На перший план  виходять  аранжування та сольна імпровізація, що найчастіше виконувалася на  тлі рифу - типового для свінгу прийому. Для нього характерне масивне і повне звучання оркестру, часто використовувана гра в унісон, а також переклик груп оркестру, зазначав Валерій Колєсніков.

         1962 року під час виступу у Києві Бенні Гудмен признався журналістам, що він родом із Білої Церкви, а сам Ігор Стравінський в одній із публікацій 1918 року пишався тим, що і в його крові є часточка крові цієї «гордої нації».

 

         Стравінський і рок-музика. Почесний гість фестивалю «Стравінський та Україна» британський режисер Тоні Палмер розповідав нам про свою зустріч з Ігорем Стравінським у готелі «Савой» 1966 року і бажання Ігоря Стравінського за посередництвом  режисера зустрітися з Джоном Ленноном. Така зустріч відбулася. Коли ж Палмеру випала нагода знову розмовляти зі Стравінським (цього разу у Нью Йорку), він сказав режисерові  незабутню фразу:

    «Чи ви усвідомлюєте, юний друже, - мовив він. – я бачив, як диригує Чайковський і відчуваю, що продовжуватиму  писати музику після того, як «Бітлз» розпадуться». Як з’ясувалося потім, він мав рацію: «Бітлз» офіційно завершили своє музикування 1970 року, а Стравінський помер 1971-го…

         Ще за життя композитора музика «великого ритму» із популярної розваги перетворилася у серйозне мистецтво, що засвідчив грандіозний фестиваль у Вудстоку 1969 року. Серед розмаїття стилів на особливу увагу заслуговує внесок виконавців джаз року, симфонічного року, електронні версії класики, зокрема, японського ветерана Ісао Томіти у репертуарі якого була музика Ігоря Стравінського…

         Ще 1988 року луцька рок-група «Постскриптум» Г Гусенцева та В.Поплавського записала для «Студії 3» сонату Бортнянського, але відтоді рідко траплялася нагода почути твори прогресивного року «великого формату» від виконавців «розважальної музики»: її творці і виконавці заходилися оновлювати ротації, приносити «задоволення». Але цю нішу можна і варто заповнити, адже протягом 50 років, що минули з часу дебюту першої волинської біт-групи «Лель» виконавці рок-музики встигли виховати не одне покоління інтелектуальних меломанів, яких організатори фестивалю не бажають віддавати на поталу попси і «масової культури».

   

         Проект Стравінський та Україна» спонукає мислити глобально, але доводиться діяти локально. Ігор Стравінський шукав «істину сьогоднішнього дня», натомість дирекція фестивалю «Стравінський та Україна» щоразу змушена шукати кошти для збереження традиції мистецького почину, який від початку підтримує Генеральне консульство РП у Луцьку, а останнім часом благодійний фонд «Рідний Луцьк» Ігоря Палиці. Кошти обласного бюджету набагато менші від внеску обласної філармонії (директор Сергій Єфіменко). Наразі не використаний ресурс Програми прикордонного співробітництва «Польща-Білорусь-Україна», де культурна інтеграція прикордонних територій була одним із пріоритетів

          Ігор Стравінський вважав  справжнім покликанням художника «ремонт  старих кораблів», отож уява малює сцену у вигляді палуби вітрильника на пленері перед будинком композитора в Устилузі. Триденний фестиваль на пленері можливий  як окремий захід і як доповнення до фестивалю «Володимир» - він спроможний розширити його горизонти і збагатити жанрову палітру за допомогою творів  світової і української музичної класики. У рамках проекту «Стравінський та Україна» у співдружності з директором обласної філармонії Сергієм Єфіменком та його колегами ми змогли показати волинянам «пишне гроно» виконавців та музикознавців, заохотити до співпраці десятки інституцій культури і мистецтва в Україні та закордоном, де нині триває підготовка повного зібрання творів Ігоря Стравінського: підрозділ «Sony Classical» готує наприкінці 2015 року  реліз « The Complette Columbia Album Collection»: 55 компакт-дисків і один DVD.  Колекція охоплює усі твори композитора, що були записані після 1938 року, а 49 оцифрованих творів на компакт- дисках звучатимуть уперше.

         Отож, тема «райського куточка для творчості» Ігоря Стравінського в Устилузі була і залишається актуальною і за жодних обставин ми не можемо здавати позицій.           Культура це не дім, який можна побудувати, а дерево, яке необхідно ростити. І крона його стане тим пишнішою, чим глибше коріння традицій. Відродження забутих і народження нових традицій наприкінці 80-х на початку 90-х років стало одним із важливих елементів регіональної гуманітарної політики, з теренів Волині в Україну пішла «нова хвиля» фестивального руху, що став потужною тенденцією національно-культурного відродження, допоміг створити нормальне «життєве середовище» для  розвитку самодіяльного та професійного мистецтва на Волині і в Україні,  став відправною точкою для формування туристичного продукту з волинською маркою. Пора скористатися цими щедрими плодами.


Століття після «Весни…» або Присмак avant-garde

          29 травня 2013 року на сцені театру імені Шевченка артисти Харківського національного академічного театру опери і балету імені М.Лисенка  показали балети на музику Ігоря Стравінського «Весна священна» та «Жар птиця».

           Через сто років після премєри  (театр Єлисейських Полів, 29 травня 1913 року)  балет «Весна священна» повернувся на Волинь.  Як зазначав І. Стравінський, працю над цим  твором він розпочинав в Устилузі восени 2010 року, а завершував у Кларані 1912 року.  «Не пригадую яка частина балету була написана в Устилузі…, але на початкову партію фагота я натрапив в Устилузі».

         До витоків «Весни священної» організатори фестивалю поверталися ще раз у вересні,  коли у відреставрованому будинку, де жив і працював І.Стравінський  в Устилузі відкрилася оновлена експозиція єдиного в світі музею композитора. Дослідник творчості композитора професору М.Лобанов із Санкт-Петурбургу запропонував з допомогою відомого у світі вокального ансамблю «Древо» (м.Київ) «реставрувати» музичний побут Устилугу початку ХХ століття, коли тут жив і творив І.Стравінський. Одначе київські виконавці відмовилися брати участь у заході, термін якого на догоду міністрові культури переносили кілька разів. Натомість у програмі «Шлях «Весни священної» взяли участь інші виконавці автентичного фольклору, зокрема юна співачка Зоряна Нестерчук, яка вразила професора своїм репертуаром.

         Ще однією цікавинкою Х фестивалю став балет «Жар птиця», який був записаний творчою групою Волинського телебачення на замовлення обласної філармонії.

        «Я почав думати про «Жар птицю», повернувшись до Санкт-Петербургу із Устилугу восени 1909 року», пригадував І.Стравінський. А вже навесні наступного з Устилугу він приїхав до Парижа на зведену репетицію. Під час прем’єри композитор сидів у ложі Дягілєва, де роїлися знаменитості: тут він вперше зустрівся з Прустом, Жіроду, Клоделем, його представили Сарі Бернар. «Паризька публіка жадала присмаку avant-garde, і «Жар птиця», за словами Равеля, відповідала таким прагненням», констатував у «Діалогах» з Р. Крафтом І. Стравінський.


… і регтайм з «Історії солдата»

або «Шедевр його останніх літ»…

«Реквієм» Ігоря Стравінського прозвучить 28 травня  на відкритті 11 музичного 0фестивалю «Стравінський та Україна». Виконання цього видатного та інших творів композитора запропонував народний артист України Ігор Блажков, котрий живе нині у ФРН. Приїзд славнозвісного диригента і артистів академічних симфонічного оркестру та камерного хору «Чернівці» Чернівецької філармонії посприяв благодійний фонд народного депутата Ігоря Палиці «Рідний Луцьк».

Пропозицію із Потсдаму щодо виконання «Реквієму» директор обласної філармонії Сергій Єфіменко отримав задовго до подій, що сколихнули світ. І коли на Євромайдані  загинули у боротьбі з «межигірським каганатом» молоді  патріоти, а світової слави композитор Валентин Сільвестров відгукнувся на смерть Сергія Нігояна новими творами, Ігор Блажков надіслав до Чернівців партитури твору «Requiem Canticles»  Ігоря Стравінського, який виконуватимуть симфонічний оркестр філармонії та  камерний хор «Чернівці». «Заупокійні співи» взяли у роботу заслужений діяч мистецтв України Йосип Созанський і Надія Селезньова: за тиждень до фестивалю до них приєднається Ігор Іванович Блажков щоб звести воєдино твір для контральто, баса, хору та оркестру.

Пам'ять про «Небесну сотню» і сотні тисяч борців за незалежність України актуалізувала цей твір, що був створений 1966 року і присвячений пам’яті  Хелен Беченен Сігер..Властивості  «шедевру його останніх років», дали підстави дослідникам спадщини Стравінського говорити про «апофеоз усього творчого шляху композитора». У музичній літературі достатньо повно проаналізовані ті жанрові і стилістичні лінії, що зійшлися на цьому перехресті.

 Дослідники зазначають: у 84 роки автор «Реквієму» не виявляє найменших ознак духовної та емоційної втоми, захоплює сучасним прочитанням і вільним трактуванням заупокійної меси, досягаючи  високої концентрації виразності, спираючись на вироблену століттями  самантику, легко впізнавані інтонаційні та темброво-фактурні формули, зберігаючи за собою свободу їх тлумачення та розвитку. «Уже початкова Прелюдія з її поступальним рухом 16-х, пульсацією остінато, зміною ритмів (5/6 і 7/16) вибивається зі звичних стереотипів, притаманних початку реквієму як траурного піснеспіву. У ній відчувається активний протест проти смерті, вона передає тривоги буття. Водночас Прелюдія містить основну музичну ідею всього твору – 12-тонову серію, котра у подальшому розвивається і розділяється на окремі тематичні секції»…

 Вражаюча симетрія композиційної структури, на думку музикознавців, «покликана символізувати круговерть буття, життя і смерті, оновлення і згасання»…

А поєднання католицької меси і православної літургії у цьому 15-вилинному творі? Його можна розглядати  у дусі екуменізму, ідеології всехристиянської єдності і руху за зближення і об’єднання різних християнських церков (конфесій). І теперішні настрої в Україні, і одночасне відзначення православними і католиками цьогорічних Великодніх свят спонукають пригадати енцикліку Константинопольського патріархату, у якій митрополит Дорофій пропонував заснувати «Товариство Церков» і як перший крок для зближення прийняти  «єдиний календар для одночасного святкування головних християнських свят».

Можна зрозуміти мотиви , що спонукали Ігоря Івановича Блажкова запропонувати виконання «Реквієму», хоча наш видатний популяризатор музики ХХ століття залишається напрочуд молодим душею. На електронну пошту філармонії надійшов і його лист-протест проти призначення Валерія Гергієва художнім керівником і диригентом симфонічного оркестру  Баварської філармонії– за підтримку великодержавного шовінізму і агресивної політики Путіна.

Що стосується самого Ігоря Стравінського, то  британський режисер Тоні Палмер засвідчив живий інтерес композитора до творчості «Бітлз» саме у період написання «Реквієму» Ігор Стравінський звернувся до тоді ще молодого режисера з проханням познайомити його з Джоном Ленноном. Під час зустрічей з меломанами у Луцьку Тоні Палмер пригадав незабутні слова, які почув від композитора після його зустрічі з Джоном Ленноном: « Я бачив як диригував Чайковський і маю намір писати музику після того, як «Бітлз» розпадуться». Він насправді пережив «Бітлз»: «ліаерпульська четвірка» завершила спільні виступи 1970-го, а Стравінський помер 1971 року.

Організатори фестивалю, відкриваючи щоразу нові грані дарування Стравінського, підготували для меломанів фотовиставку «Маестро і джаз». Під час мультимеліальної презентації  робіт фотохудожника Олександра Більчука, котрий запропонував своєрідний літопис відродження джазових  традицій після концертів у Луцьку зірок польської джазової сцени Яна «Пташина» Врублевського, Дороти Міськєвіч, Войцеха Нєдзєлі 2005 року,   йтиме мова про Регтайм для одинадцяти  інструментів та «Ebony concerto” , «африканський»  концерт. Як розповідав Стравінський у «Діалогах» з Робертом Крафтом, « регтайм з «Історії солдата» - це своєрідний концертний портрет чи фотознімок жанру у тому сенсі у якому вальси Шопена є  не танцювальними вальсами, а  їхніми портретами. «Боюся, що  знімок вицвів, і для американців він завжди був чимось цілковито незнайомим.  Якщо мої наступні спроби портретування джазу були більш вдалими, то лише тому, що у них я осягнув ідею імпровізації: на 1919 рік я мав нагоду почути  живий джаз  і відкрив, що джазове виконавство набагато цікавіше від джазових творів…»

…                                

                                                                  Василь Ворон

 

                   Лауреат премії імені Ігоря Стравінського

Народження традиції

Музичний фестиваль «Стравінський та Україна» став візитівкою обласної філармонії і амбасадором музичної культури держави України на українсько-польському пограниччі народів та культур, кордоні Євросоюзу. Про народження традиції, здобутки і перспективи проекту розмовляють автор ідеї журналіст Василь Ворон та директор обласної філармонії Сергій Єфіменко.

 

В.В. – Понад три десятиліття тому на сторінках обласної газети «Молодий ленінець» я поділився ідеєю фестивалю музики Ігоря Стравінського у розмові зі скрипалем Богодаром Которовичем. Інтервю мало назву «…і серця місячні сонати». «Коли організуєте фестиваль, я приготую для вас «Історію воїна», пообіцяв маестро.

1993 року власний кореспондент  «Голосу України» журналіст Богдан Берекета  організував на моє прохання  зустріч зі своїм однокурсником, а тоді вже Головою державної комісії з повернення культурних цінностей в Україну доктором мистецтвознавства Олександром Касяновичем Федоруком та його дружиною доктором мистецтвознавства Аллою Терещенко. Я тоді працював заступником Представника Президента України в області з гуманітарних питань і  запросив наших гостей до Устилугу, показав музей Ігоря Стравінського і познайомив з творцем експозиції Оленою Огнєвою…

Наступного року  наша ідея  повернулися з Києва на Волинь у рамках музичного фестивалю «Стравінський та Україна». Назву проектові дав О.К.Федорук відповідно до концепції «Повернуті імена», яку реалізувало його відомство, він же запросив на Волинь народного артиста України Анатолія Соловяненка, відомих мистецтвознавців та музикознавців. Богдан Самохваленко та його колеги з управління культури організували усе на високому рівні. Науковці спілкувалися у стінах новоствореного університету, під час подорожі у «райський куточок для творчості» ми усі зупинилися у Зимному, а завершилася фестивальна програма фольклорним дійством на пленері біля будинку, де жив і працював композитор в Устилузі…

 

С. Є. - Добрий початок – половина справи, каже народна мудрість, але після десятилітнього затишшя,  викликаного економічною скрутою, про відродження проекту думали не лише ми у філармонії. Голова краківського відділення Спілки польських композиторів Єжи Станкєвич запропонував нам свій проект  - фестиваль «Пограниччя» імені Ігоря Стравінського. Я безмежно вдячний першому Генеральному консулові РП у Луцьку Войцеху Галонзці за його роль посередника у відродженні нашої фестивальної традиції, а панові Єжи Станкєвічу – за плеяду чудових польських виконавців сучасної музики у рамках нашого відродженого до повноцінного життя проекту.

 

 

В.В. - Від 2004 року усі Генеральні консули РП у Луцьку Томаш Янік,  Барбара Бживчи допомагали нам у розвитку проекту. З особливою симпатією і вдячністю ми згадуємо працівника консульства Томаша Адамскі, котрий допомагав нам разом з директором Люблінської філармонії Адамом Сенком забезпечити виконання у Луцьку 13 симфонії Дмитра Шостаковича «Бабий Яр» за участю Люблінського симфонічного оркестру, хору «Кайрос» - 130 виконавців у червні 2011 року ледве помістилися на сцені театру імені Шевченка  

 

С.Є. – Але перший наш мегапроект ми реалізували завдяки ініціативі народного артиста України Ігоря Блажкова. Один із перших в Україні популяризаторів творчості Ігоря Стравінського, котрий брав участь в організації його приїзду в СРСР 1962 року, тривалий час листувався з маестро  стояв за диригентським пультом у червні 2009 року, коли ми запропонували меломанам «Весіллячко» Ігоря Стравінського. Непросто було зібрати на одній сцені чотири роялі для чотирьох найкращих українських піаністів, стягнути необхідний інструментарій з Рівного Львова, ангажувати національну хорову капелу «Думка»…У столиці від  цього задуму відмовилися, а ми допомогли Ігорю Блажкову реалізувавти його задум, організували репетиційний процес у Києві, Львові та Рівному. У результаті отримали нові пропозицій від диригента, котрий мешкає нині у Потсдамі.

 

 

В.В. – Від початку 80-х я прагнув зустрітися з Тоні Палмером, якому Ігор Стравінський після зустрічі з Джоном Ленноном признався. «Я бачив, як диригував Чайковський і писатиму музику після того як «Бітлз» розпадуться». Наразі ми змогли на виробничо-технічній базі Волинського телебачення  продублювати і показати у рамках фестивалю  лише два фільми  із 130 створених режисером про видатних композиторів та музикантів ХХ століття. Тоні Палмер надіслав кілька наступних фільмів для показу у програмі наступного фестивалю За сприянням Тоні Палмера ми отримали репертуарні збірники з найвизначнішими творами Ігоря Стравінського від британського видавництва «Бузі і Ноукінс». Коли Тоні Палмер робив свій знаменитий фільм про Ігоря Стравінського,йому не дали змоги відвідати Устилуг. Побувавши тут  двічі, режисер висловив бажання відзняти епілог до фільму – після реставрації будинку, де жив і працював композитор в Устилузі.

        Ще у травні 1983 року на сторінках обласної молодіжної газети у статті «Ласкаво просимо, маестро!  ми підтримали   думку директора Володимир-Волинського філіалу обласного краєзнавчого музею Петра Заклекти про створення музею-садиби композитора  і  після завершення ремонтно-реставраційних робіт ми можемо з новими силами продовжувати наш супутній захід «До витоків «Весни священної» на пленері між унікальними алеями, що були посаджені композитором.. Я переконаний -  з допомогою територіальної громади, органу місцевого самоврядування, виконавчої влади, туристичних організації, наших польських партнерів між літописним Володимиром  та «ідеальним містом» Замосць ми спроможні витворити мистецький артефакт пограниччя. Устилуг може стати для України тим, чим став для Німеччини Байройт.

 

 С.Є.  Наразі наш фестиваль розвивається  як «Болеро» Равеля…Важливо підтримати ті позитивні тенденції, що проявилися протягом минулого десятиліття, а саме: показувати не лише твори Ігоря Стравінського, але й усе найкраще в українській хоровій, камерній, симфонічній, фортепіанній музиці.. Якщо і надалі  нашим союзником буде фонд Ігоря Палиці «Рідний Луцьк», ми зможемо запрошувати  до Луцька театри з балетними постановками. «Повернення «Весни священної» стало першою ластівкою, але одна лістівка весни не робить…

Від фестивалю до фестивалю ми відкриваємо нові горизонти у музиці  ХХ столітті. Свого часу пані Олена Огнєва заінтригувала нас темою «Ігор Стравінський – Леся Українка». Завдяки Тоні Палмеру ми реалізували супутній захід «Ігор Стравінський – Дмиитро Шостакович: митець, влада, свобода». Історія дружби Ігоря Стравінського та польського композитора Олександра Тансмана  дала змогу запізнатися з художнім керівником музичного фестивалю імені Олександра Тансамана у Лодзі  Анджеєм Вендландом, вітати у Луцьку професорів та студентів музичної академії імені Бацевічув у Лодзі

 

 

В.В. – Якщо вже у рамках нашого проекту вдалося повернути до первісного стану будинок, що був споруджений за проектом композитора в Устилузі, то для масштабних балетів Ігоря Стравінського  філармонії необхідний концертний зал.

 

С.Є. - Я вдячний газеті «Віче інформ»  і особисто Вам  за порушення цієї проблеми і підготовку звернення до керівництва обласної виконавчої влади. Сподіваюся на конкретні результати розмови за участю провідних архітекторів та будівельників Волині в облдержадміністрації, що знайшла відображення у протоколі наради. Ми вдячні народному депутатові Ігорю Палиці та членам наглядової ради благодійного фонду «Фонд Ігоря Палиці - Рідний Луцьк», котрі відгукнулися на наше звернення. …   

 

З поверненням, Маестро!

Можна вважати, що повернення Ігоря Стравінського в Устилуг повоєнний почалося з листопада 1962 року, коли до містечка, куди його не пустили, вдалося прорватися Ігорю Блажкову, диригенту і пропагандисту творчості композитора, якого на той час вже «вичистили» з київської філармонії, пригадавши йому і листування з композитором, і любов не тільки до Стравінського, але й до сучасної музики. Тоді ж Блажков записав спогади місцевих жителів, зробив їх фотографії, вручити які йому довелося багато років потому. Тоді ж він виявив відсутність будь-яких матеріалів про композитора у Волинському краєзнавчому музеї (ВКМ) міста Луцька – обласному центрі Волині. Що було цілком природним в ті часи: навіть самого «безродного космополита» не пустили до Устилугу — прикордонна зона.

 

Але часи міняються. В рік сторіччя І. Стравінського (1982) Володимир Терещук, директор устилузької музичної школи, у журналі «Музичне життя» друкує звернення з проханням зберегти дім Стравінського в Устилузі. Пройшов ще час. В Устилузі демонструється, дякуючи В. Терещуку, фотовиставка про композитора та його перебування в Устилузі, яка діяла у Ленінграді (тепер Петербурзі), в «Летнем саду». Цю виставку, як результат особистого спілкування В. Герасимчука, знаного волинського композитора, пані Рекунович, на той час директора Музею прикордонників в Устилузі, і В. Терещука, директора устилузької музичної школи з Оленою Стравінською, внучатою племіннецею композитора, передали до Устилугу через Львівське відділення Союзу композиторів. Наступний крок – передача 1983 року на баланс устилузької музичної школи спотвореного але збереженого від зруйнування будинку «Стара миза» (будинок на взірець швейцарського шале за власним проектом композитора) дякуючи надрукованому зверненню В. Терещука, де він же започатковує кімнату на честь великого композитора.

 

У 80-і роки в Устилузі і його околицях двічі працювала фольклорно-музична експедиція у складі Михайла Лобанова (тоді Ленінград) і Олексія Ошуркевича (Луцьк), які збирали автентичний фольклор, необхідний для розуміння витоків музики Стравінського, зокрема в його так званий російський період. І тоді ж в «Музичному житті» були надруковані перші фото перебудованого будинку композитора. Поступово лід рушав. І ось вже в квітні 1990 року в Устилузі Волинської області, в музичній школі, що знаходиться в садибі, яка колись належала Ігорю Стравінському і його дружині Катерині Носенко-Стравінській, відкрився перший в світі музей геніального композитора XX століття. У музейних («Радянський музей», 1991 № 1) і музичних виданнях («Музична академія», 1992 №1) з'являються фотографії Устилугу, Володимира-Волинського, Ковеля — міст, пов'язаних з перебуванням І. Стравінського на Волині, і навіть присутня пропозиція про проведення присвяченого йому фестивалю.

 

Створення музею привело співробітників Волинського краєзнавчого музею до знайомства з Павлом Гречкою, Іриною Турянською, Назаром Тимняком, Адріаном Щуром, аспірантом Єжи Єрмінем, членами наукового студентського товариства Львівської Консерваторії, та їх керівником Дагмарою Дувірак завдяки яким музика Стравінського починає звучати у Волинському краєзнавчому музеї (Луцьк) і Устилузі. До 110-ої річниці з дня народження І. Стравінського, в червні місяці, в Луцьку, у Волинському краєзнавчому музеї (ВКМ), відкривається виставка «У людини має бути одна батьківщина», проводиться спільно з обласною бібліотекою вечір, присвячений пам'яті композитора. І вже за традицією на день народження композитора приїжджають молоді львівські музиканти. І знов виникає ідея про проведення фестивалю Стравінського, добродійного характеру, з тим, щоб почати збирати гроші на реставрацію рідного будинку композитора. Не без сприяння студентів, фестиваль реалізувався під назвою «Діалоги з Ігорем Стравінським» (1993, Львів). Студенти приїжджали з концертами до Луцька і в подальші роки, поки знаходилася фінансова складова для їх проведення. Останнім із студентів був Сергій Лунгу (2000), завдяки якому, окрім І. Стравінського, слухачі, що зібралися у ВКМ, вперше почули в концертному виконанні музику О. Месіана, К. Штокгаузена, Т. Такеміцу.

 

До програми згаданого фестивалю «Діалоги з Ігорем Стравінським» входили твори, що представляли основні періоди творчості композитора. У числі виконавців — Львівський симфонічний оркестр на чолі з диригентом Я. Скибінським, солісти Черкаської філармонії Г. Кабін (скрипка) і Олексій Молчанов, що виконали «Концертний дует для скрипки і фортепіано», Єжи Єрмінь, у виконанні якого разом з симфонічним оркестром, прозвучав «Концерт для фортепіано і духових», вже згадувані студенти – А. Щур (Три п'єси для кларнета), Я. Турянська («Пастораль» і «Совеня і кішечка»), Н. Тимняк (сюїта з балету «Петрушка» в авторському перекладенні для фортепіано), а також інші виконавці.

 

Після довгої перерви музику Стравінського в Устилузі можна було почути на святкуванні 110-ої річниці від дня народження композитора, коли в музичній школі та алеях біля будинку відбувся концерт викладачів та студентів Львівської консерваторії ім. Лисенка. Твори Стравінського виконували Єжи Єрмінь, Адріан Щур, Богдан Тимняк, Павло Гречка та інші. У концерті також прийняли участь і учні устилузької музичної школи. Музика Стравінського, що була створена в Устилузі — одна з блискучих сторінок не тільки вітчизняної, але і світової музичної культури. Завдяки Стравінському музичний фольклор Волині та Поділля через «Петрушку», «Весну священну», «Весіллячко» назавжди залишаться в історії світової музики.

 

У 1994 до Луцька приїжджають музикознавець Алла Терещенко (Інститут мистецтвознавства, фольклору і етнології ім. Максима Рильського НАНУ) і Олександр Федорук (голова Національної комісії з питань повернення до України культурних цінностей). Мета їх візиту – реалізація програми «Повернені імена», в даному випадку, повернення на Волинь і в Україну імені Ігоря Стравінського. Вони були приємно здивовані, дізнавшись про існування музею І. Стравінського в Устилузі; у поїздці в музей їх супроводжував представник обласної адміністрації Василь Ворон. Можна вважати, що саме музей виявився одним з вирішальних чинників того, що в червні того ж року в Луцьку відбулася перша міжнародна наукова конференція «Стравінський і Україна», де вперше, мабуть, розглядалося питання про духовний зв'язок композитора з українською культурою. На конференцію приїхали багато відомих дослідників творчої спадщини Стравінського, в їх числі В. Варунц, М. Лобанов (Росія), С. Уолш (Англія), А. Терещенко, Е. Зінкевич, О. Кушнірук, В. Шульгіна (Київ), О. Тарасенко, В. Гузєєва (Одеса), Д. Дувірак (Львів), Е. Огнева, А. Ошуркевич (Луцьк) тощо. Діяли дві виставки: «Ігор Стравінський і Схід» (ВКМ, автор Е. Огнева), а другу, присвячену нотографії композитора на матеріалах Бібліотеки ім. Вернадського АН України, представила В. Шульгіна.

Проводиться перший однойменний музичний фестиваль «Стравінський і Україна», що почався в Києві і був продовжений на Волині, в Луцьку та Устилузі, на якому звучить музика композитора і твори інших авторів. На цьому фестивалі можна було почути камерний оркестр «Камерата» (Київ, художній керівник М. Скорик), хор «Оранта» (Луцьк, художній керівник В. Мойсіюк), камерний оркестр Львівського державного музичного інституту ім. Лисенка (тепер – Львівська музична академія) (художній керівник М. Скорик). У числі гостей фестивалю були і народний артист СРСР Анатолій Солов’яненко, і голова Союзу композиторів України Михайло Степаненко, і багато інших іменитих гостей. В Устилузі, на березі Луги, в садибі Стравінських, під старими липами, висадженими Ігорем і Гурієм Стравінськими ще на початку XX століття, дійсно панувало свято: по суті, відбувалося повернення Ігоря Стравінського в рідні місця. Поруч з будинком відкривається бюст Стравінського, роботи волинського скульптора А. Байдукова, який простояв, втім, недовго – панували «лихі 90-і». У тому ж році Богдан Самохваленко, начальник обласного управління культури, говорив про майбутні часи, коли можна буде почути «Весіллячко» Ігоря Стравінського. Зважаючи на успіх проведеного фестивалю, так яскраво описане В. Варунцем, дослідником творчого спадку композитора, планувалося проводити фестиваль щорік. Назва фестивалю «Стравінський і Україна» була задана проведеною однойменною конференцією. Досвід першого здійсненого фестивалю визначив його структуру: фестиваль може починатися в іншому місті, наприклад Києві або Львові і продовжуватися на Волині, в Луцьку й Устилузі з обов'язковим концертом в день народження композитора в його садибі; складовою фестивалю мають бути тематичні конференції і виставки; учасників фестивалю можна відзначати почесним дипломом. Для увічнення пам'яті композитора приймається рішення про присудження обласної премії Ігоря Стравінського. На жаль, відсутність грошей не дозволила реалізувати задумане – щорічне проведення фестивалю.

Олена Огнєва

Концепція музичного фестивалю "Стравінський та Україна"

Музичний фестиваль «Стравінський та Україна» — єдиний фестиваль на теренах Волині, що пропагує класичну музику у всіх її жанрах, стилях і формах. Головною метою фестивалю є пропаганда творчості І.Стравінського та вивчення його зв’язків з Україною, а також популяризація кращих зразків світової і української музичної класики, культурне та естетичне виховання молоді, обмін досвідом роботи між музичними виконавцями, композиторами, музикознавцями.

Особливістю фестивалю є гала-концерт «на природі» 17 червня кожного року в день народження І. Стравінського біля садиби-музею композитора у місті Устилуг, на великому пересувному сценічному комплексі, який з кожним роком збирає все більше слухачів з Волині, України та інших держав.

 

В концепцію фестивалю входить також якісний аудіо та відеозапис всіх концертів, обов’язковою умовою яких є виконання творів І.Стравінського. З цією метою кожен концерт забезпечується якісним звукотехнічним та світлотехнічним обладнанням. Приорітетом кожного фестивалю є виконання прем’єрних творів І. Стравінського, які до цього часу в Україні не виконувались , або яких до цього часу немає в аудіо записі чи відеозаписі.

 

Всі фестивальні концерти, що проходять в Устилузі та Луцьку забезпечуються належною рекламою та інформаційною підтримкою у вигляді банерів, плакатів, афіш, буклетів, програмок, що забезпечує хорошу заповнюваність залів та інформованість слухачів.

 

Фестивальні концерти за участю відомих музичних колективів та виконавців сприяють збереженню, розвитку та пропаганді музичної культури та залученню широких верств населення до надбань світової музичної спадщини.

Відкриття реставрованого музею

імені Ігора Стравінського

(Устилуг 2013)

У відреставрованому музеї-садибі Ігоря Стравінського, а водночас  Устилузькій школі мистецтв завершується навчальний рік, але досі немає відповіді на одне важливе питання, що випливає з Угоди щодо регіонального розвитку Волинської області:

 

Дім, який побудував Ігор Стравінський

Чи потрапить він до Списку світової спадщини ЮНЕСКО?

 

Пана Бернштейна, одного із членів «патріархальної єврейської общини» Устилуга,  Ігор Стравінський згадував з особливою симпатією в «Діалогах» з Робертом Крафтом. Свого часу той емігрував до Америки, а коли повернувся, став великим патріотом містечка і власником успішного підприємства – цегельного заводу…

« Я купував у нього цеглу та інші матеріали для побудови будинку і запам’ятав день, коли ми уклали угоду. Коли у його присутності я почав доволі безцеремонно обговорювати французькою з моїм швагром запрошену ціну, він несподівано сказав: « Пане Стравінський, ви можете розмовляти французькою і я вас не зрозумію, але попереджаю – не розмовляйте англійською…»

Про заручини Ігоря та Катерини Носенко оголосили в Устилузі у жовтні 1905 року, а на другий рік після одруження 1907 року він побудував за власним планом новий будинок на березі Луги… За словами композитора Устилуг був «райським куточком для творчості» і композитор перевіз туди із Санкт-Петербургу свій великий рояль Бехштейна: інструменти мандрував до Ковеля, де пасажири робили пересадку на поїзд до  Володимира-Волинського. До Устилугу (12 верст) можна було дістатися лише кіньми, а після 1912 року – автомобілем.

Ще здалеку будинок на пагорбі привертав увагу оригінальним  шатровим дахом. Польський письменник Єжи Стемповський у міжвоєнний період написав нарис про «Дім Стравінського в Устилузі», його робітню на другому поверсі, яку можна побачити на знімкові із фонду Пауля Захера, зокрема фрагмент інтер’єру з фортепіано… До найменших деталей! (на фото)

Нічого з автентичного укладу життя композитора не лишилося до 1962 року, коли композитора з ентузіазмом вітали у Москві та Ленінграді  і чекали у Києві… На той час його «Стару Мизу» реконструювали під житло для меліораторів Пересувної механізованої колони № 200, а наприкінці 70-х могли знести, якби не енергійна постава молодого директора Устилузького філіалу Володимир-Волинської музичної школи Володимира Терещука і його публікація у журналі «Музыкальная жизнь».

Наближалося 100-ліття від дня народження Ігоря Стравінського і у розмові із заслуженим артистом України Богодаром Которовичем я поділився ідеєю фестивалю музики Стравінського. «Я приготую «Історію воїна», - пообіцяв скрипаль в інтерв’ю «…і серця місячні сонати» на сторінках «Молодого ленінця». На сторінках  обласної «молодіжки» був вміщений репортаж про педагогів Устилузького філіалу Володимир-Волинської музичної школи, котрі повернули музику у стіни «Старої мизи». У наступній публікації від 21 травня 1983 року йшлося про створення музею-садиби композитора…

Ідея фестивалю могла ще довго жевріти, якби не наша зустріч 1993 року з Олександром Касяновичем Федоруком, тодішнім Головою Національної комісії з повернення в Україну культурних цінностей. Повертаючись з Устилугу з Аллою Терещенко і Олександром Федоруком, ми обговорили концепцію майбутнього фестивалю, яку разом з киянами реалізував 1994 року начальник обласного управління культури Богдан Самохваленко за участю Волинського державного університету імені Лесі Українки та Національної спілки композиторів, народного артиста України Анатолія Солов’яненка: прославлений співак приїхав на запрошення О.К.Федорука…

Універсальний проект «Стравінський та Україна» вимагав системного підходу до справи. Устилуг внесли до Списку історичних населених місць України, а будинок, де жив і працював Ігор Стравінський – до Переліку пам’яток історії національного значення. Одначе здоровий глузд вимагав повернути пам’ятку до первісного вигляду: через півстоліття після брутальної реконструкції стелі першого і другого поверхів провисли настільки, що становили реальну загрозу для учнів Устилузької школи мистецтв.

Отож, 2009 року з Петром Троневичем ми запропонували пам’ятку до Угоди щодо регіонального розвитку Волинської області між Кабінетом Міністрів України та обласною радою. На кошти обласного бюджету  спеціалісти інституту «Укрзахідпроектреставрація» виготовили паспорт пам’ятки, проект охоронної зони, проект реставрації.  Ремонтно-реставраційні роботи розпочалися на кошти державного бюджету у серпні 2012 року (виконавець робіт директор приватного підприємства «Нова Аркада» Ігор Новосад). Наприкінці травня 2013 року його майстри віддали об’єкт дирекції школи мистецтв, музейним працівникам та дизайнерам з Луцька.

Автентичний стиль робітні композитора відтворити не вдалося. Взимку, під час навчального року, проектанти не могли «відкрити стін», провести ряд досліджень, отож проект реставрації не містив відповіді на питання, що виникли уже після початку ремонтно-реставраційних робіт.  

Без виразних орнаментів, що прикрашали широкі і плоскі «боковини» на фасаді будинку «Стара миза» дещо втратила первозданний шарм. На чий рахунок віднести таку «неуважність»? Готуючись до відкриття музею-садиби, обійшлися без ґрунтовного проекту благоустрою, хоча територія пам’ятки історії національного значення  – більше гектара! -  з двома столітніми алеями не менш приваблива, ніж самобутня оселя композитора з єдиним у світі музеєм…

На перший погляд, дрібниці, ейфорія відкриття згладила гострі кути…  Але доки в органі виконавчої влади не буде створене окреме управління (відділ) охорони культурної спадщини як самостійна юридична особа, наділена повноваженнями, передбаченими Законом «Про охорону культурної спадщини» і коштами на їх виконання ми не позбудемося проблем у цій сфері…

Від 2005 року, коли до бюджету міста Володимира-Волинського надійшли перші мільйони на реставрацію пам’яток заповідника «Стародавній Володимир», ідея туристичного продукту з волинською маркою «Золота діадема Волині» допомогла привести до експозиційного стану чимало пам’яток національного значення від Устилугу до Олики. Справа варта заходу, адже півтори тисячі літ історії Волині та України залишили обабіч цього шляху унікальні сліди розвитку людської цивілізації.

І сам «райський куточок для творчості»  Ігоря Стравінського - то не лише будинок, де жив і працював композитор Ігор Стравінський…На оптимістичному фоні поступового повернення до експозиційного стану «Старої мизи» сусідній історичний будинок Бєлянкіних – Носенків на крутому березі Луги перетворюється у руїну…Аномальна ситуація, адже тут композитор написав симфонію в Мі-бемоль мажорі і Два етюди для фортепіано. Щоправда, для сестри Людмили і «для інших членів її так званого «музичного» сімейства, знадобилося чимало часу, щоб визнати справжньою музикою будь-що написане мною», нарікав у «Діалогах» Ігор Стравінський.   

Упродовж надцяти років приватні власники обійстя так і не спромоглися оцінити оригінальність оселі Бєлянкіних - Носенків як артефакту європейського модерну: статус пам’ятки місцевого значення не був свого часу підкріплений належною обліковою документацією і на початку дев’яностих господарі міста прийняли фатальне рішення…

Чи знайдеться місце у Списку світової спадщини ЮНЕСКО для відреставрованого будинку, де жив і працював Ігор Стравінський?  Принаймні, один із критеріїв говорить на його користь, але таке рішення залежить від висновків міжнародних експертів. Одначе є речі, на які вони не впливають. Адже ніщо не може перешкодити членам територіальної громади Устилугу, з допомогою зарубіжних партнерів, українських підприємців перетворити «райський куточок для творчості» Ігоря Стравінського у мистецький феномен на українсько-польському пограниччі народів і культур.

 

                                                                                                             Василь Ворон

 

 

 

29 травня - 17 червня 2013 року

місто Устилуг, місто Луцьк

 

 

 

10—17 червня 2012 року

місто Луцьк, місто Устилуг

 

 

 

10—19 червня 2011 року

місто Луцьк, місто Устилуг

 

12—20 червня 2010 року

місто Луцьк, місто Устилуг

 

15—21 червня 2009 року

місто Луцьк, місто Устилуг

 

15—22 червня 2008 року

місто Луцьк, місто Устилуг, місто Рівне

 

09—16 червня 2007 року

місто Луцьк, місто Устилуг, місто Рівне, місто Грубешів

 

16—18 чеврня 2006 року

місто Луцьк

 

15—17 червня 2005 року

місто Луцьк

 

червень 1994 року

місто Луцьк