Феноменальна «Орея»: або Стара слава нову любить.


Прелюдією до  76-го концертного сезону обласної філармонії став концерт академічної хорової капели «Орея» ( Житомир). Як і торік  хористи Заслуженого діяча мистецтв України Олександра Вацека задали тон, викликали шквал оплесків і бурю емоцій після виконання кожного твору Однаково бурхливо сприймали і обробки народних пісень, і хорову класику і твори «вищого пілотажу»…Залишилося запитання: чи стане ця подія кульмінаційним моментом нового сезону, чи маємо ще щось виняткове попереду?

            «Я на гору круту камяную буду камінь важкий підіймать. І несучи ту ношу тяжкую  буду пісню веселу співать». На думку фахівців і знавців красного письменства Леся Українка витворила цілковито нову концепцію Сізіфової праці, яку лише у середині 50-х повторив нобелівський лауреат Жан- Поль Сартр, а Олександр Вацек реалізує уже понад чверть століття, згрібаючи оберемками гран-прі та перші премії від організаторів престижних міжнародних конкурсів.

Упродовж чверті століття житомиряни продовжують справу незабутнього Олександра Кошиця. Амбасадор музичної культури України виконував свою місію у вільному світі упродовж трьох десятків років після поразки визвольних змагань 1917-1920 років.

1932 року Олександр Кошиць та Василь Авраменко вивели на сцену «Метрополітен опера» півтисячі вокалістів та танцюристів. Із спеціальною програмою з нагоди 200-ліття від народження Вашінгтона вони відвідали  найбільші міста Америки. З допомогою «сімки» українських хорів з околиць Нью Йорка організував маестро Кошиць  концерти на честь Тараса Шевченка 1935 року і  Митрополита А.Шептицького у Карнегі холл 1936 року. Памятним став виступ Кошиця з хором на світовій виставці у Нью Йорку 1939 року і на українському конгресі у Вашингтоні 1940 року…

 Унікальна подорож світами українського генія хорового співу завершилася у роки Другої світової війни. Незадовго до своєї смерті 21 вересня 1944 року  маестро - інструктор  музики і диригування - привіз на Вищі освітні курси до Вінніпегу унікальний подарунок – десять платівок з піснями хору в альбомі Івана Марсича під назвою «Сонгс енд мелодіс оф Юкрейн». Вручаючи важкий пакунок, заявив: « Оце вам те, що відібрало мені решту сил. Пісні на них зовсім так не звучать, як були співані, і як я їх розумію. А шкода, сили хорові не були злі. Війна пошкодила. Визначні техніки запису співу на рекорд забрані на війну. Не має кому досконало перейняти на плиту  хорового виконання. Через те багато затерто  або і не прийнято виконуваних нюансів…Та що багато говорити, послухаєте і самі побачите…»

Окрім тих десяти платівок, випущених компанією «Сонарт» у Нью Йорку, записи хору Олександра Кошиця залишилися на звуковій доріжці до фільму «Маруся» 1938 року…

Стара слава нову любить, каже народна мудрість. Два роки тому  хористи з Житомира виступали на відкритті 10 музичного фестивалю «Стравінський та Україна» - після сенсаційної перемоги на 43 хоровому фестивалі в іспанському місті Толоса: тоді чи не вперше в історії престижного фестивалю і члени журі, і глядачі були єдині у своєму бажанні бачити на вершині музичного Олімпу український хор.

 І на хоровому конкурсі в Ареццо (Італія) та ж картина:  перемоги у п’яти номінаціях, «приз глядацьких симпатій» і Гран прі…

Незадовго до нової зустрічі з лучанами житомиряни повернулися з іншого престижного міжнародного конкурсу, де вдовольнилися третім результатом – після хористів з Південної Кореї та Сполучених Штатів Америки. Сили були настільки рівними, що судді не могли  визначити переможців.

За словами художнього керівника і головного диригента Олександра Вацека «кожен конкурс для хору ніби штурм фортеці», а  кожна перемога додає гідності і рейтингу для України. Перше відділення їхнього концерту складалося з української хорової класики, обробок народних пісень, творів Лесі Дичко і Мирослава Скорика. Вокальна техніка хору унікальна, отож партії складні, стилі різні, характер твору визначає все нові мізансцени, а тому кожна пісня перетворюється у маленький спектакль.

Від дебюту (1986 рік) Олександра Вацека та його славних  хористів супроводжує щире захоплення європейців. Симфонія «Каддиш» Леонарда Бернстайна свого часу вразила голландців, а для недільного концерту у Луцьку Олександр Вацек і  його «Орея» приготували щось виняткове – твір видатного композитора і диригента Еріка Уайтакера, володаря нагороди «Греммі»: «Леонардо. Сновидіння про його літальний апарат» ( Leonardo Dreams of his Flying Machine)

Наразі змагання у стратосфері хорових диригентів триває. Нещодавно Ерік Уайтакер здивував світ, диригуючи своїм віртуальним хором за участю 3746 вокалістів із 73 країн! А з чим приїдуть до Луцька житомиряни наступного разу?

Наразі наші серця переповнює захоплення і до наступної зустрічі лучани житимуть з  глибоким почуттям  вдячності за божественну музику, яку можна почути ще за життя. 

 

                                                                                  Василь Ворон

Лауреат премії імені Ігоря Стравінського

Співана поезія: Третя хвиля


Стара слава нову любить: 25- річчя всеукраїнського фестивалю «Оберіг 89» спонукає до відродження традиції всеукраїнських фестивалів авторської пісні та співаної поезії, яка перервалася після «Оберегів 2001 року». Під час фестивалю відбулася прем’єра пісні Олександра Смика «Волинь»: «У Данила короля є похресниця земля…». У виконанні Юрія Поліщука вона стала величальною для короля Данила та Волині. А скільки таких творів могло з’явитися, якби традиція продовжувала жити?

 

І вона може ожити, якщо почин відважної плеяди співців «українського рісорджіменто» підтримають виконавці молодої генерації, старшокласники і студенти…

Три акорди і один темп – цього вистачало тисячам молодих волинян, котрі творили перші вокально-інструментальні групи  на хвилі «бітломанії» у середині 60-х. Півстоліття з часу дебюту першого луцького  біг-бітового ансамблю «Лель» - непоганий привід для відновлення системи пошуку і промоції молодих талантів, яку творили інформаційно-музична програма «Студія 3» на Волинському радіо та всеукраїнські фестивалі авторської пісні та співаної поезії 1989-2001 років, хіт-паради «удова п’ятірка» на «Промені»...

 

Обласна філармонія готує програму заходів з нагоди Всесвітнього дня поезії 21 березня 2016 року. У концерті «Прем’єри і дебюти» маємо представити найновіші твори відомих співців і ще мало знаних молодих виконавців. Співана поезія дуету «Простір музики» прозвучить у супроводі академічного камерного оркестру «Кантабіле» обласної філармонії. Українські та польські співці зійдуться на сцені театру ляльок у музичному турнірі…

 

Як і 25 років тому система пошуку і промоції працюватиме без цензури і халтури, без поділу на аматорів та професіоналів, без обмеження віку.

Єдина вимога до усіх – 100 відсотковий «живий звук» - «без підключення» і фонограм «мінус один»!

 

Слухаємо та консультуємо авторів і виконавців та виконавців співаної поезії, акустичні гурти ( дуети, тріо та квартети) у приміщенні обласної філармонії щопонеділка з 16 до 18 години.

Ви можете надсилати свої аудіо- та відеозаписи на нашу електронну адресу volynconcert@gmail.com з поміткою "співана поезія".

Довідки за номером телефону 0939295807.

                                                                                     Василь Ворон

На фото: учасники фестивалів «Оберіг» на світових сценах: Олександр Гаркавий на канадсько-українському фестивалі у Даффині з нагоди 100-ліття поселення українців у Канаді (1991 рік); Юрій Токар на концертах у Польщі ( 2015 рік).


«Острів» і «Пограниччя»

У виставковому залі Волинської організації Національної спілки художників України за сприянням обласної філармонії лучани переглянули програму документальних фільмів серед яких була стрічка «Острів» із конкурсної програми 55 міжнародного краківського фестивалю (Режисер Наталія Красильникова, оператор Руслан  Гірін). До кінематографічної «волиніани» лауреата Шевченківської премії режисера-документаліста Михайла Ткачука ( «Лучеськ Великий на Стиру»,  «Пані Сенаторка», «Здобути або не бути») додалася ще одна талановита робота його молодих колег.

 

Увагу авторів картини привернула яскрава особистість волинського скульптора Миколи Голованя і його унікальна робітня на березі Стиру. За сто років до цього на занедбаній заплаві Стиру постала велична неоготична кірха німецьких колоністів, а в семидесяті роки ділянку неподалік від пам’ятки архітектури тодішній міський голова виділив під майстерню молодому скульптору Миколі Голованю. Архітектор Ростислав Метельницький видав абриси майбутньої новобудови і митець приступив до гармонізації простору, відвойовуючи його дотепер у рукотворного «первозданного» хаосу, що став «базою елементів» для втілення його візій і фантазій.

            За три десятиліття Микола Головань титанічними зусиллями «із невеликою допомого друзів» (як співали «Бітлз», а вслід за ними і Джо Кокер на фестивалі у Вудстоку) освоїв цілину, що після операції «Старе місто» 1985 року стала частиною історико-культурного заповідника республіканського значення і  відійшла до земель історико-культурного призначення, які не підлягають приватизації…

            Це міг би бути чудовий сюжет для «журналістського розслідування», «актуального репортажу», сюжету для випуску новин про  Митця у «коридорах влади», але народився  чорно-білий шедевр « короткого метражу» про початок Світу після Потопу, точніше – грандіозної повені, що поглинула його робітню навесні кілька років тому. У «сухому залишку» після трирічних зйомок  у руках випускниці Інституту імені Карпенка-Карого Наталії Красильникової виявилося 24 години «екранного часу» із якого у «Школі Вайди» вона видобула унікальну субстанцію, що діє магічно упродовж 18 хвилин, захоплює як новоявлена епічна притча про Творця і безкінечність процесу «Творення світу» - на свій лад, наперекір обставинам. 

            Наше мислення насправді залишається «грецьким», бо воно не може обійтися без архетипів. Леся Українка сто років тому залишила нам прекрасну поетичну драму «Орфеєфе чудо» на взірець древньогрецької  легенди, де три герої Орфей, Зет і Амфіон  працюють біля циклопічної огради відкритого міста… Таким було її бачення  майбутнього української держави, яка потребуватиме своїх героїв, неустанної праці в обороні своєї територіальної цілісності і духовного суверенітету…

Щось подібне маємо і в нашому випадку, але у форматі «три в одному», де Микола Головань сам собі Орфей, Зет і Амфіон…

Навіть без статусі пам’ятки культурної спадщини, його робітня давно стала об’єктом туристичного показу, звідки подорожні вулицею Лютеранською  обережно виносять у світ  масово тиражованих копій свої незабутні враження про дивовижне твориво скульптора. 

Після прем’єри фільму Наталії Красильникової  на «острові», де панує суверенна воля Творця, панувала розкіш людського спілкування. Слова вдячності мовили на адресу авторів фільму і Володимира Павліка, керівника міжнародного проекту професійно-культурних обмінів; він організував поїздку волинської  «групи підтримки» на 55 Міжнародний краківський кінофестиваль і прем’єрний показ фільму Наталії у картинній галереї Національної спілки художників України. Як зазначила режисер Наталія Красильникова, фільм «Острів» продовжує мандрувати міжнародними фестивалями у Польщі та за кордоном, але наступного року вона готова запропонували лучанам ще більшу програму документальних фільмів у рамках українського кінофестивалю. Якщо це станеться,  у нас буде нагода відродити ідею і продовжити традицію кінофестивалю «Пограниччя», який автор розпочинав 1993 року у Палаці культури заводу «Ковельсільмаш» за участю польських та білоруських кіномитців.                                                                                                                                                                                                                                            Василь Ворон

 


Новації у руслі традиції

    На пленері перед будинком де жив і працював Ігор Стравінський в Устилузі 17 червня 2015 року відбулося народження традиції. Студенти Волинського державного училища культури і мистецтв імені Стравінського складали державний іспит з диригування і море звуків духового оркестру училища вихлюпнулося за межі історичного ареалу -на заплаву Луги та Західного Бугу з українського та польського боку, пробудило сонне містечко, а музика до фільму «Пірати Карібського моря», без сумніву,збудила почуття заздрості контрабандистів по обидва боки державного кордону: музика не знає кордонів, що правда то правда.

 

    Дітвора захоплено вимахувала соломинками за спинами диригентів, а вітер допомагав музикантам оркестру перегортати сторінки на пюпітрах: вони не були пристосовані до нових умов, не було традиційної філармонічної сцени, хоча директор філармонії Сергій Єфіменко і надав два автобуси для викладачів та учнів членів державної комісії. Інвестиція не була марною: ініціативу дирекції училища підтримав і голова державної комісії Володимир Заранський, а тому ми можемо сподіватися уже наступного року побачити в Устилузі всеукраїнський конкурс молодих диригентів імені Ігоря Стравінського, якщо до почину приєднаються хор і камерний оркестр…

 

Отож, 17 червня 12 музичний фестиваль «Стравінський та Україна» «перейшов Рубікон»: заключний тиждень лише примножив враження від попередніх концертів «Київських солістів» та камерного оркестру «Кантабіле» у костелі св.ап. Петра і Павла,чудової програми віртуозного скрипаля Назара Федюка, яку представив лучанам його учитель професор національної музичної академії імені М.Лисенка Володимир Заранський…

 

 У День народження композитора фестиваль знову повернувся у Старе місто. У картинній галереї на території Луцького замку Олександр Саратський розповідав про народження джазу і регтайм -«головну течію у музиці і культурі Сполучених Штатів Америки» початку минулого століття, яку не міг обійти своєю увагою Ігор Стравінський і…оминути так просто - організатори фестивалю «Стравінський та Україна». Підтримка голови обласної організації Спілки архітекторів Тараса Рабана та  мистецтвознавця Зої Навроцької допомогли організувати ексклюзивний концерт, який був присвячений Василю Івановичу Дузь-Крятченку: за його проектом відбувався порятунок «шляхетського будинку» - пам’ятки архітектури національного значення, де відбувалося ще одне незабутнє фестивальне дійство.

 

Мультимедіальна презентація композитора і джазового  піаніста Олександра Саратського продовжила цикл заходів «Маестро і джаз», які започаткувала виставка в обласному краєзнавчому музеї під час минулорічного фестивалю. Сподіваємося, що ця тема домінуватиме під час міжнародної науково-практичної конференції у рамках наступного фестивалю.   

 

21 червня програму фестивалю «Стравінський та Україна» завершив симфонічний оркестр імені Кароля Намисловського у Замосці, що був створений за кілька місяців до народження Ігоря Стравінського у листопаді 1881 року. У концерті під назвою «Пульчінелла» і «король свінгу» диригент і художній керівник Тадеуш Віхерек  запропонував музику до балету «Пульчінелла» Ігоря Стравінського, а також знані твори Л.Армстронга, Г.Міллера, К.Бейзі та Бенні Гудмена.У реалізації оригінального проекту, що пов'язаний із синтезом джазу та академічної музики, дирекції фестивалю допомогли Генеральне консульство РП у Луцьку та благодійний фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк».

 

Через 30 років на сцену Палацу культури міста Луцька знову повернулася музика «золотої ери свінгу»:у середині вісімдесятих її виконували музиканти перфектного біг бенду Вєслава Перегорульки із Замосця. Тоді не обійшлося без курйозу: організатори «Днів Замосця» у Луцьку подали на афішу інформацію про виступ «Рок-групи «Біг Бенд» і  будинок культури взяли в облогу фани рок-музики.

 

Із будинком культури вповязана творча біографія «Класик диксиленд бенду» Андрія Борисовича Тітяєва, що залишив чудовий слід: 14 композицій, які записав на «Студії Олекса» звукорежисер Павло Завада, звучали під час мультимедіальної презентації фотовиставки Олександра Більчука «Тільки у джазі», що присвячена 10-й річниці  міжнародного джазового проекту Нью кооперейшн Замосць-Луцьк 2005» обласної філармонії та джазового клубу імені Мечислава Коша. Чудова ініціатива Гжегожа Обста сприяла відродженню джазових традицій, які увінчав симфонічний джаз у виконанні оркестру імені Капроля Намисловського 21 червня.

 

Ігоря Стравінського називали «композитором 1000 стилів», що відкриває унікальні перспективи для розвитку поліфункціонального проекту «Стравінський та Україна», який підтримує благодійний фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк» та Генеральне консульство РП у Луцьку. Упродовж 20 років понад 50 творів композитора вперше прозвучали на його «малій батьківщині». Коштовне намисто музичних фестивалів за участю солістів-інструменталістів, ансамблів та оркестрів доповнювали наукові конференції, виставки,десятки телепрограм та фільмів, врешті-решт відреставрований і пристосований для нової музейної експозиції та роботи дитячої школи мистецтв будинок композитора в Устилузі…,

 

Але стара слава нову любить. І музиканти,і глядачі фестивальних заходів2015 року з ентузіазмом підтримали ініціативу організаторів фестивалю, яку оголосив директор філармонії Сергій Єфіменко долучилися до збірки коштів на придбання концертного роялю фірми «Бехштейн», що триватиме під час наступних філармонічних заходів…

 

          

Лауреат премії імені Ігоря Стравінського           Василь Ворон




 


«БЕХШТЕЙН»: наша інвестиція у майбутнє!
«БЕХШТЕЙН»: наша інвестиція у майбутнє!

 

«БЕХШТЕЙН»:

наша інвестиція у майбутнє!

 

 

Дирекція фестивалю «Стравінський та Україна» закликає інвестувати у майбутнє – придбати для Луцька концертний рояль фірми «Бехштейн» («C.Bechstein»)

 

 

 

З часу першого музичного фестивалю минуло 20 років. У минулому одинадцять фестивалів, понад півсотні концертів симфонічних і камерних оркестрів, солістів-інструменталістів, хорів, чотири наукові конференції, реставрований і повернутий до первісного вигляду будинок, де жив і працював композитор Ігор Стравінський в Устилузі, оновлена експозиція єдиного у світі музею композитора   

 

У «Діалогах» з Робертом Крафтом  Ігор Стравінський зазначав, що «Устилуг був «райським куточком для творчості», а тому композитор перевіз сюди із Санкт-Петербургу свій «великий рояль Бехштейна». На той час інструменти відомої німецької фірми користувалися величезним попитом, а сьогодні вони успішно конкурують з інструментарієм іншої знаменитої фірми  «Стенвей».

 

 Щороку на фестивалях, філармонічних концертах виступають видатні піаністи, представники української фортепіанної школи, а тому ми зацікавлені підкреслили тяглість традицій музикування у «райському куточку для творчості», яким став обласний центр Волині за роки незалежності України.

 

Час інвестувати у майбутнє і подбати про сучасний інструментарій високої якості, який би засвідчив наше прагнення до європейських стандартів, наше бажання бачити Луцьк  містом високих цивілізаційних здобутків.

 

Тест на підтримку «високої» культури насправді не вимагає великої жертовності. Простий підрахунок показує: якщо кожен другий житель міста зробить внесок у розмірі 20 гривень, ми зможемо довести силу нашої територіальної громади і зробити прекрасну інвестицію для музично-естетичного виховання наступних поколінь, продовження наших культурних традицій.

 

З повагою

 

 

Сергій Єфіменко, Юрій Войнаровський, Віктор Тиможинський                 


« Щасливий приїжджати до Вас у будь-який час…

 

Тим, що ви зробили в Устилузі, можна тільки захоплюватися…»

 

 

 

         Із листа Тоні Палмера( Великобританія)

 

 

 

     У пошуках «істини сьогоднішнього дня»



Ігор Стравінський шукав «істину сьогоднішнього дня», апробуючи сутність різних художніх систем. Його називали «композитором 1000 стилів», що відкриває унікальні перспективи для розвитку поліфункціонального проекту «Стравінський та Україна», який останнім часом підтримує благодійний фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк». Упродовж 20 років понад 50 творів композитора вперше прозвучали на його «малій батьківщині». Коштовне намисто музичних фестивалів за участю солістів-інструменталістів, ансамблів та оркестрів доповнювали наукові конференції, виставки,десятки телепрограм та фільмів, врешті-решт відреставрований і пристосований для нової музейної експозиції та роботи дитячої школи мистецтв будинок композитора в Устилузі…,

24 травня у Палаці культури міста Луцька національний камерний ансамбль «Київські солісти» розпочав програму 12-го музичного фестивалю «Стравінський та Україна». Найцінніше із багатовікової музичної спадщини  музиканти презентували у найвитонченішому виконанні, викликавши бурхливу реакцію публіки. І музиканти оркестру, і глядачі з ентузіазмом підтримали ініціативу організаторів фестивалю, яку оголосив директор філармонії Сергій Єфіменко долучилися до збірки коштів на придбання концертного роялю фірми «Бехштейн», що триватиме під час наступних фестивальних заходів…

31 травня фестивальну естафету перебирає академічний камерний оркестр «Кантабіле»  обласної філармонії, пропонуючи мистецьке переосмислення подій 2000-літньої давності. «Сім слів Спасителя на Хресті» Йозефа Гайдна уже протягом трьох століть несуть послання до наших сучасників - жити згідно заповідей з минулого, щоб не побиватися за наслідки у майбутньому.

 

14 червня ще одна нагода зустрітися з учнями професора Володимира Заранського. Торік Ігор Муравйов та Назар  Федюк, змагаючись у стратосфері перед нашими меломанами, створили позитивний імідж для  скрипкової школи музичної академії імені Лисенка. Але, як видно, це ще не межа можливостей львівських скрипалів, отож наступна зустріч стає ще більш інтригуючою…

До дня народження композитора Ігоря Стравінського організатори фестивалю  пропонують три заходи. В Устилузі 17 червня виступатимуть студенти Волинського училища культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського, а спеціальна програма адресована наймолодшим шанувальникам музики: в актовій залі музею-садиби композитора звучатиме класична музика на екрані.

У художньому музеї Луцького замку продовжуватиметься подорож у контексті минулорічного проекту «Маестро і джаз».  Як відомо Ігор Стравінський був ровесником регтайму, але їхня зустріч відбулася лише 1918 року. «Композитор 1000 стилів» не міг залишити поза увагою  «головну течію у музиці і культурі Америки». «Піано рег» виконував на концерті фестивалю професор музичної академії зі Львова Йожеф Єрмінь, а цього разу викладач музичної академії імені П.Чайковського, композитор і джазовий піаніст Олександр Саратський обіцяє мультимедіальний екскурс в історію джазу.

21 червня з допомогою симфонічного оркестру імені Кароля Намисловського у Замосці і джазового квартету маємо намір запропонувати музику Ігоря Стравінського і світової слави кларнетиста Бенні Гудмена у концерті під назвою …«Пульчінелла» і «король свінгу», що відбудеться у Палаці культури міста Луцька.

Концерт «Пульчіненна і король свінгу» доповнюватиме виставковий проект «Тільки у джазі». У фойє Палацу культури міста Луцька експонуватиметься фотовиставка Олександра Більчука, яку доповнять фонограми із записами композицій «Класик диксиленд бенду» Андрія Тітяєва і галерея зірок джазової сцени, що зблиснули на знімках Олександра Більчука під час першого міжнародного джазового проекту обласної філармонії «Нью кооперейшн Замосць-Луцьк», який запропонував волинянам почесний гість фестивалю «Стравінський та Україна» Гжегож Обст президент джазового клубу імені Мечислава Коша у Замосці. 

 

 

"Пульчінелла" і "Король свінгу"

 

 

 

21 червня програму фестивалю «Стравінський та Україна» завершуватиме проект «Пульчінелла» і «король свінгу».У концерті звучатиме музика Ігоря Стравінського та Бенні Гудмена. У другому відділенні разом із симфонічним оркестром імені Кароля Намисловського у Замосці виступатиме джазовий квартет, а диригуватиме художній керівник та директор оркестру Тадеуш Віхерек. У реалізації оригінального проекту, що пов'язаний із синтезом джазу та академічної музики, дирекції фестивалю допомогли Генеральне консульство РП у Луцьку та благодійний фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк».

 

Ігор Стравінський зацікавився джазом 1918 року, але йому запропонували запізнатися з музикою 18 століття, щоб оркеструвати її для балету. «Коли  Дягілєв сказав, що  має на увазі Перголезі, я вирішив, що він зїхав з глузду», розповідав  композитор Роберту Крафту. Дягілев хотів отримати стильну оркестровку, і тільки, а моя музика так його шокувала, що якийсь час він ходив з виразом Ображеного Вісімнадцятого Століття»…

Насправді, доданого і зміненого виявилося небагато. Коли він намагався переробити оперні і концертні п’єси у танцювальні і став шукати у творах Перголезі «ритмічні», а не «мелодичні» номери, то виявив, що такої різниці не існує. Інструментальна чи вокальна, духовна чи світська музика 18 століття уся в певному сенсі танцювальна.

«Пульчінелла» стала відкриттям минулого, завдяки якому відбулися усі його наступні  твори…

«Пульчінелла» стала лебединою піснею мого швейцарського періоду», зазначав композитора у «Діалогах» з Робертом Крафтом, а його дослідники додають: Стравінський з любовю, смаком і тактом використав окремі мелодії італійського майстра, його характерні ритмічні формули акцентувавши у сучасному дусі, ускладнивши власними гармоніями. У скромному камерному оркестрі зазвучали типові для початку 18 століття жанри: серенада, гавот, менует, токата, тарантела. Але ніхто з критиків після прем’єри 15 травня 1920 року цього не зрозумів…

«На мене накинулися як на імітатора, мене лаяли за творення «простої» музики,  ганили за дезертирство стосовно «модернізму»… Моя відповідь їм була і залишається незмінною: ви «шануєте», а я люблю».

 

Прем’єра балету «Пульчінелла» у Гранд Опера на початку 20-х років засвідчила дебют Стравінського у новій стилевій манері – неокласицизмі, а вже наприкінці цього десятиліття за океаном  складається стиль оркестрового свінгового джазу. Коли Бенні Гудмен у середині 20-х приїздить до Чикаго, Дюк Еллінгтон зі своїм оркестром  уже «переклав увесь старий джазовий матеріал мовою нових звучань, характерних для його епохи, подібно до того, як Гайдн зібрав воєдино елементи народних пісень, комічної опери, серенад, вуличної музики і перетворив їх на чудову симфонію».

У 1934 році  кларнетист Бенні Гудмен створив свій перший біг бенд, що започатував еру свінгу, а  після джазових концертів у нью-йоркському залу «Карнегі Хол» у січні 1938 року отримав титул «короля свінгу».

ДО речі ще 1938 року Бенні Гудмен став першим джазменом, що виконував класичну музику. Для нього не існувало ні расових, ні музичних барєрів.У його репертуарі були «Контрасти» Бартока, концерти для кларнета з оркестром Моцарта, а 1955 року він записав «Ебеновий концерт» Ігоря Стравінського…

1962 року під час виступу у Києві Бенні Гудмен признався журналістам, що він родом із Білої Церкви, а сам Ігор Стравінський в одній із публікацій 1918 року пишався тим, що і в його крові є часточка крові цієї «гордої нації».

 

                                   

 

                                                                                      Василь Ворон

 

Ескізи до портрета Маестро


13 лютого o 18  годині дирекція обласної філармонії запрошує волинян на мистецький вечір-портрет «На спомин Олександра Самохваленка». Понад три десятиліття свій багатогранний талант, велику душу і глибокий розум Митець  віддав філармонії, як організатор і головний диригент Волинського державного українського народного хору (1945-1959 рр.) з академічним стилем виконання, а також як її художній керівник. Отож, провідні солісти та творчі колективи  філармонії, мистецьких закладів Луцька зберуться на сцені Палацу культури, щоб вшанувати пам`ять визначного Митця.                                         

 

« …Музика, то цілий світ…. Все наше життя з його тривогами і щастям вміщується в музиці, в пісні… Я переконаний, що музична культура дорослої людини бере свій початок саме в дитинстві», - сказав Олександр Самохваленко у «Недільній бесіді» з журналісткою Анастасією Філатенко.

Він  народився 16 грудня 1914 року у місті Замосць у шляхетній  родині народного учителя, пращури якого походили із Чернігівщини . Батько – син офіцера царської армії, перед Першою світовою війною переїхав на Холмщину. Шестеро його талановитих синів співали, грали на різних музичних інструментах.

Війна змусила родину переїхати в Клеванську волость, де Олександр закінчив семирічку і вступив до Острозької учительської семінарії. Завершував навчання  у Холмській учительській семінарії. У 1934 році юнак став студентом педагогічно-хормейстерського факультету  Варшавської консерваторії,  навчався на теоретичному факультеті, але розпочалася Друга світова війна і йому довелося повернутися до батьків на Грубешівщину.

Студентські роки  збагатили його дарування: Самохваленко співав у квартеті, грав на скрипці у студентському оркестрі, співав в Українському національному хорі ім. М. Лисенка під орудою Сологуба у Варшаві, у чоловічому українському національному хорі під керуванням Божика.

На Грубешівщині працював учителем співу й музики у початковій школі, викладав українську мову в Торговельній школі, керував аматорськими хоровими колективами. Співпраця з церковними хорами була потребою його душі. Хормейстер Самохваленко мріяв, щоб повсюди у повний голос звучали концерти та канти Березовського, Бортянського, Лисенка, Леонтовича, а ще – колядки та щедрівки

З благословення Митрополита Іларіона (в миру Івана Огієнка) -  Архієпископа Холмського і Підляського, - випускник Варшавської консерваторії, хоровий диригент Олександр Самохваленко 6 серпня 1942 року отримав можливість створити свій перший колектив  - хор духовного співу при Свято-Успенському Храмі міста Грубешова.

     Однак, почалося фізичне винищення українців. Постійна тривога за дружину Ніну та донечку Галинку, змусила закопати багату бібліотеку,  зібрати найнеобхідніше і повернутись на Волинь, де  Луцька музична школа №1  стала  для евакуйованої з Польщі родини Самохваленків   рідною домівкою і першим місцем праці.

         Важко переоцінити внесок Олександра Самохваленка у становлення і розвиток професійного і аматорського мистецтва Волині, адже він належав до плеяди видатних митців, котрі формували еталонність вимог і нові критерії оцінки хорової культури України у ХХ столітті .

Навесні 1945 року Олександра Самохваленка запросили на роботу у філармонію. Здійснилась його заповітна мрія і він поринув у працю над створенню професійного колективу.  Перший виступ новоствореного хору відбувся 7 листопада 1945 року.  Почався гастрольно-концертний шлях хору, що тривав майже у 15 літ, повний хвилювань, постійних творчих шукань і ні з чим незрівнянної радості від щасливих зустрічей із глядачами. 1951 року безпартійний Самохваленко став першим на Волині заслуженим артистом УРСР.

Концерти під час тривалих гастролей супроводжували не лише овації, але й постійна критика за «малу кількість творів, що славлять рідну комуністичну партію, велич соціалістичної  праці,  будівників комунізму, знатних людей Волині», а також не використання «волинського фольклору про нові соціалістичні перетворення в області». Врешті-решт 1959 року  успішний, знанний, улюблений колектив, що став візитівкою Волині  ліквідували через відсутність, нібито, фінансування. Насправді, це була цілеспрямована акція по ліквідації українських хорів.

 Ірина Маркіна, Олександр Сєргєєв, Костянтин Наумов, Мирослав Стефанишин, Данило Должанський, Олена Надводна,Іван Секлій, Лариса Веселовська, Микола Форманюк, Мілентина та Ілля Богданці, Галина і Федір Корольчуки, Надія і Ростислав Денисюки - золоте ядро хору - після його ліквідації  склали  основу вокально-хореографічного ансамблю.

Усі митєвості сценічного щастя, усі випробування долі  прожив з глибокою вірою у Бога і кращу долю України. В окремому зошиті конспектував заборонені в той час поезії, біографічні дані, праці, вірші Михайла Грушевського, Євгена Маланюка, Юрія Липи, Григорія Чупринки, Пантелеймона Куліша і багатьох видатних українців.

Побороти біль і розчарування допомагала дружина Ніна Іванівна, колишня співачка хору, сім’я, книги і музика… А ще праця в музичному і культосвітньому училищах, де залишив помітний слід. Репетиції, перегляди вистав, конкурси, фестивалі, звіти аматорських художніх колективів краю не обходились без його авторитетної участі, підтримки, допомоги.

Художній керівник філармонії вболівав за естрадну групу «Будьмо знайомі», струнний квартет, театр казок в ляльках, лекторійну групу в складі якої були скрипаль і лектор Товій Рівець, вокалісти Іван Секлій, Світлана Вегерчук, Володимир Карпось. Всі стали заслуженими артистами України, а Товій Рівець - кавалером    ордена «Знак Пошани», народним артистом України.

         В його домі гостювали Кос-Анатольський, Малицький, Дмитерко, Богачук, Которович,  він співпрацював з Кречком, Венедиктовим, Сорокою, Вахняком, Ященком, Муравським, Верьовкою, Білашем і багатьма видатними українцями.

Тішився успіхами Мирослава Скорика. Запис у щоденнику від 10 жовтня 1965 року: «Вчора була передача по  телевізору, пісні Мирослава Скорика. Пів години ми слухали чудові твори молодого безумовно талановитого композитора. В супроводі інструментального оркестру і солісти і жіночий квартет ( в ньому наша Галина) – співали «Намалюй мені ніч», «Карпати». Молодець, Скорик. Про нього слава полинула, як про композитора симфоніста, а оце щораз ширше й далі лунають його українські естрадні пісні». 

         Водночас йому боліло, що в репертуарі багатьох виконавців  «із свічкою не знайдеш української пісні», що «філармонія (єдина в Україні!) немає концертного залу і відповідних приміщень для репетицій»...

         Знаходив натхнення у читанні. « Нарешті в моїй бібліотеці стоїть двадцятитомник творів Франка.  Почав зразу читати листи – моя улюблена література…Купив у Києві кілька хороших книжок «Історія української лексикографії», «Ладо-гармонічні основи української-радянської музики», «Структурно-математичне долідження української мови: питання походження і розвитку слов’янської писемності, збірочку молодого поета Василя Симоненка «Земне тяжіння». «Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину»…, - як це глибоко і образно!»

Він зумів передати велику любов до музики і хороший художній смак своїм донькам Галині та Уляні, які закінчили Львівську консерваторію . Випускницями цієї консерваторії стали внучки Олеся, Софійка та Юлія. Краківську музичну академію закінчила внучка Емілія. 

Олександрові Самохваленку не судилося почути омріяного першого виступу нового, з народною манерою співу, Волинського державного українського народного хору 7 листопада 1978 року… Він раптово пішов з життя 1-го листопада 1977 року, гостюючи у брата Євгена у Варшаві.

Життя і творчість українського хорового диригента і культурно-мистецького діяча краю – гідні наслідування і належного пошанування.

Чимало творів із Холмщини, упродовж 9 років, прозвучали і на фестивалі - конкурсі  «Ти не згасла, зоре ясна», де головою журі його донька, доцент Львівської національної академії ім. Миколи Лисенка  Галина Бернацька-Самохваленко.

         До 100-річчя від дня народження Олександра Самохваленка, з ініціативи Галини Олександрівни та Миколи Онуфрійчука, за сприянням родини, на приміщені філармонії встановлено меморіальну дошку. Тепер щоденно кожного із нас зустрічає проникливий погляд його мудрих очей.

         Із щоденника Олександра Самохваленка: « Хочеться вірити в силу нашого таланту, хочеться вірити в справедливість  і правду, хочеться вірити в безсмертність  людського духа, який колись мусить показати себе у всій величі, красі і силі».

Одним із творів цього незвичайного дійства стане  пісня Олександра Самохваленка на вірш Олеся Бабія «Збудись Україно, повстань».

«Орея»:                                                                                                       «Можливість почути божественну музику ще за життя!»


Патріотична програма «Дух, що тіло рве до бою» Волинського народного хору задала тон 75-го концертного сезону обласної філармонії, а виступ академічної хорової капели «Орея» ( Житомир) 5 січня у Луцьку, на думку шанувальників хорового мистецтва, стане кульмінаційним моментом нового ювілейного сезону.

            «Збройна боротьба українського народу за незалежність, яка розпочалася з перших днів існування Української держави нападом більшовицьких армій, 1919 року досягла апогею, - пише наш земляк польських історик Олександр Колянчук. - Україна опинилася в кільці фронтів. З півночі наступали червоноармійські частини для підтримки маріонеткового уряду так званої Української Соціалістичної Радянської Республіки на чолі з Х.Раковським. На півдні в таврійські степи прорвалася Добровольча армія генерала Денікіна, який однаково вороже ставився як до більшовиків, так і українців у боротьбі за відновлення «єдіної і нєдєлімої». Наприкінці серпня його 10-тисячний корпус під орудою Бредова захопив Київ. В Одесу, Миколлаїв, Херсон висадилися війська «нейтральної» Антанти.. На запході Польща завдала поразки Галицькій армії Західно-=Української Народної Республіки й у липні витіснила її за Збруч, водночас розгромила Холмську групу Армії УНР й зайняла майже всю Волинь.32-тисячне угрупування польських військ нависло над західним кордоном України. Дністер форсували ворожі румунські полки…»

            Трагічний для Української Народної Республіки 1919 рік був початком тріумфу  Олександра Кошиця і Українського національного хору, котрі стали амбасадорами української музичної культури у світі.

1932 року Олександр Кошиць та Василь Авраменко вивели на сцену «Метрополітен опера» півтисячі вокалістів та танцюристів. Із спеціальною програмою з нагоди 200-ліття від народження Вашінгтона вони обїхали  найбільші міста Америки. З допомогою «сімки» українських хорів з околиць Нью Йорка уладив Кошиць  концерти на честь Тараса Шевченка 1935 року і  Митрополита А.Шептицького у Карнегі холл 1936 року. Памятним став виступ Кошиця з хором на світовій виставці у Нью Йорку 1939 року і на українському конгресі у Вашингтоні 1940 року…

 Унікальна подорож світами українського генія хорового співу, що розпочиналася у добу визвольних змагань, завершилася у роки Другої світової війни. Незадовго до своєї смерті 21 вересня 1944 року  інструктор  музики і диригування  привіз на Вищі освітні курси до Вінніпегу унікальний подарунок – десять платівок з піснями хору в альбомі Івана Марсича під назвою «Сонгс енд мелодіс оф Юкрейн». Вручаючи важкий пакунок, заявив: « Оце вам те, що відібрало мені решту сил. Пісні на них зовсім так не звучать, як були співані, і як я їх розумію. А шкода, сили хорові не були злі. Війна пошкодила. Визначні техніки запису співу на рекорд забрані на війну. Не має кому досконало перейняти на плиту  хорового виконання. Через те багато затерто  або і не прийнято виконуваних нюансів…Та що багато говорити, послухаєте і самі побачите…»

Окрім тих десяти платівок, випущених компанією «Сонарт» у Нью Йорку, записи хору Олександра Кошиця залишилися на звуковій доріжці до фільму «Маруся» 1938 року…

Стара слава нову любить, каже народна мудрість. І чине найбільше нагород на престижних міжнародних хорових змаганнях за роки незалежності  згромадила академічна хорова капела «Орея» під диригуванням Олександра Вацека. Півтора роки тому  хористи з Житомира виступали на відкритті 10 музичного фестивалю «Стравінський та Україна» - після сенсаційної перемоги на 43 хоровому фестивалі в іспанському місті Толоса: тоді чи не вперше в історії престижного фестивалю і члени журі, і глядачі були єдині у своєму бажанні бачити на вершині музичного Олімпу український хор.

 І на хоровому конкурсі в Ареццо (Італія) та ж картина:  перемоги у п’яти номінаціях, «приз глядацьких симпатій» і Гран прі…

Від часу заснування (1986 рік) Олександра Вацека та його славних  хористів супроводжує щире захоплення не лише українських слухачів. Симфонія «Каддиш» Леонарда Бернстайна свого часу вразила голландців. Ними захоплювалися у Словенії, Франції, Болгарії…І як на мене, то усі  фани «Ореї» поділяють одну думку: «Божественна музика, яку можна почути ще за життя». 

 

Лауреат премії імені Ігоря Стравінського                                               Василь Ворон

На батьківщині Кольберга і Рубінштейна

  На запрошення Об’єднання дирекції музичних шкіл у Радомі імені Кольберга, дирекції фестивалю імені Тансмана у Лодзі за сприянням пані Барбари Рибак із департаменту промоції і закордонної співпраці адміністрації Маршалка Лодзького воєводства солістка Волинської обласної філармонії заслужена артистка України Етелла Чуприк та працівники культури Волині протягом 13-16 листопада відвідали Республіку Польща.

Насичена програма візиту розпочалася  через годину після перетину кордону в Устилузі: під час зустрічі з керівниками симфонічного оркестру імені Кароля Намисловського у Замосці підписана угода про концерт цього найстарішого у Польщі оркестру 21 червня 2015 року у рамках наступного фестивалю «Стравінський та Україна». Запропоновану нашими партнерами програму із класичних творів симфонічного джазу, яку обіцяє підтримати фінансово Генконсульство РП у Луцьку, супроводжуватиме фотовиставка лучанина Олександра Більчука з нагоди 10-ліття проекту «Нью кооперейшн Замосць-Луцьк». А вже на 6 лютого 2015 року, як і обіцяв під час візиту до Луцька художній керівник і директор оркестру А.Віхерек, запланований авторський концерт Етелли Чуприк у Замості.

2010 року Етелла Чуприк і  камерний оркестр «Дівертіменто» Об’єднання музичних шкіл імені Оскара Кольберга брали участь у двох українсько-польських проектах з нагоди 200-ліття від народження Ф.Шопена музика якого прозвучала 13 листопада під час мінірециталу Етелли Чуприк у суперсучасному шкільному концертному залі імені Пендерецького. На прохання директора Об’єднання Роберт Плути Етелла Чуприк провела три майстер-класи з обдарованими юними піаністами, спілкувалася з українськими педагогами школи, колишніми випускниками Львівської консерваторії, а дорогою до Лодзі волиняни завітали на гостину до родини Буцьких  у містечко Пшесуха.

У костелі св. ап. Петра і Павла у місті Пабяніце,  використовуючи унікальні акустичні властивості пам’ятки та можливості чудового концертного роялю «Ямаха», який городяни придбали у складчину за 100 тисяч злотих, Етелла Чуприк виконувала твори Баха, Моцарта. Бетовена, Шопена. Ще три твори видатна піаністка виконала «на біс»: талант артистки поляки вітали оваціями, стоячи, організували запис концерту у цифровому форматі для показу на Волинському телебаченні, влаштували на честь гостей прийняття за участю керівників територіальної громади.  

 14 листопада на запрошення Анджея Вендланда члени делегації побували на відкритті міжнародного фестивалю імені Тансмана у Великому театрі міста Лодзі. Талановиті інструменталісти і вокалісти зі сходу і заходу, півночі і півдня Європи об’єдналися в унікальному проекті, презентуючи з допомогою автентичних інструментів музику доби бароко, котра народилася під час військових конфліктів, відображала тривоги і надії свого часу, утверджувала «культуру миру» всупереч трагізму військових протистоянь.

Нові творчі контакти  передбачають нові спільні проекти, котрі збагачують культурне середовище не лише волинян, але й територіальних громад у Польщі.    

                                                                                                                      Василь Ворон

Пам’яті Богодара Которовича


Для родини Которовичів Волинь стала «малою батьківщино» після депортації із Холмщини. 2006 року дирекція фестивалю «Стравінський та Україна» спільно з Генконсулом РП у Луцьку В. Галонзкою організували для народного артиста України Богодара Которовича поїздку  до його рідного Грубешова, концерт для жителів міста у місцевому будинку культури з «Київськими солістами». А 2 листопада за сприянням обласної філармонії донька видатного скрипаля Мирослава Которович та її оркестр «АртеХатта»  виступлять з концертами у Луцьку та Ківерцях.

-        Наша третя програма «Сінема» (продюсери проекту М.Которович, Д.Черненко, режисер-постановник Василь Чернявський) співзвучна з тим, що відбувається сьогодні в Україні, - сказала пані Мирослава у розмові з нашим кореспондентом. – У першій частині ми запропонуємо сюїту Едварда Гріга «Пер Гюнт» у спеціальній транскрипції для нашого оркестру. Не знаю, чи щось подібне має ще хтось у своєму репертуарі.

           Для другої частини нам запропонували кілька десятків саундтреків, але мені заімпонували твори, що виявилися музикою для фільмів про війну. Як це пояснити? Можливо тим, що ми, люди мистецтва, відкриті для світу, почуттів та емоцій сучасників. У цій частині буде тема Мирослава Скорика для фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», музика композиторів Н.Рота, Е.Моріконе, Р.Сакамото, О.Бакши

 Мирослава Которович безмежно вдячна волинянам за бажання зберегти пам'ять про видатного скрипаля народного артиста України Богодара Которовича. З особливою симпатією відгукується про Євгенію Олександрівну Кирилюк за «родинну хроніку» Которовичів і підтримує ідею створення меморіального музею Богодара Которовича.  Якщо ця чудова ідея буде реалізована, обласна філармонія матиме нагоду відродити традицію конкурсів імені Богодара Которовича у недалекому майбутньому.

                                                                                              Наш кор..


 «Шевченківський блокпост» на Луганщині

На запрошення голови Сватівського районного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Євгена Дзюби артисти Волинського державного академічного народного хору взяли учать у традиційному шостому відкритому фестивалі поезії імені Т.Шевченка, що відбувся у селі Свистунівка Луганської області.

Як почесні гості фестивалю, волиняни привезли на Луганщину патріотично-мистецьку програму «Дух, що тіло рве до бою». «На Волині цю програму артисти хору показали в усіх районних центрах, а на Луганщину вирушили без балетної групи – 37 хористів з оркестром, - розповідає директор обласної філармонії Сергій Іванович Єфіменко.- Незважаючи на 19- годинну подорож, погану дорогу Харків-Луганськ,  два блок-пости з перевірками паспортів, о 17 годині 11 жовтня артисти вийшли на сцену Сватівського районного будинку культури у піднесеному настрої, під оплески аудиторії».

У програмі концерту волиняни запропонували козацькі, стрілецькі, повстанські пісні, які зустрічали бурхливими оплесками. Концерт тривав близько години і завершив програму традиційного дитячого поетичного фестивалю, який організовує ветеран місцевої «Просвіти» 67-річний Євген Степанович Дзюба, корінний сватівчанин. 

Окрім концертної програми 35 пісенних збірників «Співає Волинський народний хор» художній керівник хору Олександр Стадник привіз у дарунок усім самодіяльним хоровим та вокальним колективам району. 22 комплекти книг від волинських видавництв для бібліотек району, концертну афішу Героя України Василя Зінкевича та фотоальбом «Волинь» для Сватівської школи мистецтв імені Василя Зінкевича, а також альбом «Музей волинської ікони» для організаторів фестивалю вручив  директор обласної філармонії Сергій Єфіменко, котрий зазначив: « Сватівщина сьогодні на передньому краї справжньої боротьби за українську незалежність, ця земля, де народжуються герої, була, є і залишиться українською».


Мелодії «золотої осені» в Острозі


У національному університеті «Острозька академія» відбувся концерт солістки обласної філармонії заслуженої артистки України Етелли Чуприк. Найпопулярніші твори світової класики прозвучали на новенькому «Бостоні»: з нагоди 20-річчя навчального закладу в актовому залі академії відбулася урочиста презентація інструмента. Розповівши викладачам і студентам про новий концертний рояль, ректор Ігор Пасічник запросив на авансцену солістку Волинської філармонії, а першим твором її рециталю стала Органна хоральна  прелюдія фа мінор Й. С.Баха.

         Цей твір захопив мене ще у студентські роки на початку сімдесятих: він витворив незабутній клімат у фільмі  «Соляріс» Андрія Тарковського. Хоральні прелюдії -  короткі літургійні музичні твори - були поширені у творчості німецьких композиторів епохи бароко, а в циклі «Органний зошит» Баха  їх налічується 46. І хоча хоральні прелюдії продовжують створювати дотепер, але Бахівська прелюдія фа мінор залишається поза конкуренцією. На жаль (чи на щастя?) із багатовікової музичної спадщини ми вибираємо для себе лише те, що обіцяє естетичне задоволення.

 

Популярний підзаголовок «Місячна» соната № 14 Л.Бетховена отримала з легкої руки поета Людвіга Рельштаба 1832 року – через тридцять років після публікації твору. З приводу цього твору в інтернеті досі не вщухають емоції: «Бетховена залишила його кохана Джульєтта Гвичарді. Якби вона цього не зробила, ми б не мали нагоди слухати таку  чарівну композицію». Етелла Чуприк заграла першу частину Сонати №14 оп.27 №2, що була написана 1800-1801 роках і присвячена його 17 річній учениці графині Джульєтті Гвічарді, дружині австрійського композитора Галенберга. Бетховен  назвав її «сонатою у дусі фантазії».

 

         Музику доби романтизму наша видатна піаністка виконує з особливим хистом, почуттям і виразністю. Три твори Шопена

Вальс  до дієз мінор,  Мазурку ля мінор, Ноктюрн до дієз мінор зустрічали оваціями. І хоча у 19 столітті не було танців, популярніших від вальсу, одначе завдяки Шопену свій слід у музичній культурі залишила і мазурка, що поєднувала у собі риси трьох популярних польських народних танців – мазурки, куявяка і оберка.  Починаючи з років навчання у Варшавській консерваторії, від 1827 року Шопен писав мазурки до останніх місяців свого короткого і яскравого  життя. Усі ці мазурки - 58  творів! -  написані для фортепіано, усі вони наділені тільки їм притаманними рисами  - ц е результат тих музичних вражень, які він отримав, коли гостював у помістях своїх друзів.

         По особливому сприймався і його Ноктюрн - музичне послання Фридерика до Констанції Гладковської 1830 року, де він подумки прощається зі своїм першим коханням. Там є свій «тайнопис» зрозумілий лише для Фридерика і Констанції, який намагається «розшифрувати» кожен із видатних піаністів, беручи твір до свого репертуару.

         Два твори Ференца Ліста стали кульмінаційними позиціями рециталю Етелли Чуприк в Острозі. Сонет Петрарки № 104 піаністка вибрала із циклу «Роки мандрів», над яким Ференц Ліст працював понад сорок років. Історія цього циклу пов’язана із мандрівкою до Швейцарії та Італії у тридцяті роки 19 століття. Зміст другого зошита був навіяний враженнями від італійського мистецтва ( поезії, живопису, скульптури), а сонет присвячений «батькові гуманізму» Петрарці (1304-1374)

         Як і на попередніх концертах Етелли Чуприк бурю емоцій викликав трансцендентний етюд «Мазепа». Образ Мазепи, яким його побачив Ференц Ліст, зовсім не той, яким його подавали росіяни у поемі Пушкіна і опері Чайковського. У Ліста була інша джерельна база, зокрема «Історія Карла 12» Вольтера, де історія кохання юного пажа Яна Казимира і дружини шляхтича завершилася диким галопом любовника, якого покарали в оригінальний спосіб -  прив’язали до коня, що приніс його в Україну. Романтиків привабила антитеза страждання і тріумфу гетьмана. Так з’явилася 1818 року поема Байрона «Мазепа», але найбільше вразив Ліста твір Віктора Гюго, написаний 1828 року, Не міг музикант не знати і серії картин французького художника Ораса Берне, котрий зобразив Мазепу прив’язаним до галопуючого коня. Відтак у Парижі 1847 року Ліст створив фортепіанний етюд «Мазепа» з присвятою Віктору Гюго, що через 5 років, після додаткового опрацювання, увійшов до збірника «Етюди вищої виконавської майстерності». Ц твір у виконанні Етелли Чуприк сприймався як гімн людській волі наперекір долі.  

Фантазія на дві теми з балету «Лускунчик» (транскрипція Етелли Чуприк завершила небуденний концерт в Острозі. Через 120 років після  прем’єри балету П.Чайковського його музика, ця «симфонія про дитинство» продовжує хвилювати серця юних слухачів, доповнюючи барви «золотої осені» передчуттям містерії Різдва.

Традиційне горнятко меду для Етелли Чуприк від ректора Ігоря Пасічника, його слова вдячності для Волинської філармонії за організацію концерту завершили урочисте дійство цієї незабутньої презентації. Клавіші «Бостона» відпочиватимуть до наступної зустрічі з руками наступного видатного піаніста.

 

                                                                                              Василь Ворон


«Дух, що тіло рве до бою»


Волинський державний академічний народний хор завжди бажаний гість в Рожищенському районі. Щоразу ми з великим захопленням і насолодою сприймаємо цей прославлений колектив. А сьогодні артисти прибули в рамках мистецько-патріотичної акції «Дух, що тіло рве до бою».
Митці силою мистецтва прагнуть морально підтримати родини тих, хто зі зброєю в руках бореться із лютим ворогом, своїми героїчними вчинками відстоюють незалежність України, її територіальну цілісність.


«Кордони наші вкаже пісня»


Цими днями артисти камерного оркестру Кантабіле та  вокального квартету «Автограф» завершили серію концертів під назвою «Кордони наші вкаже пісня» у рамках проекту «Арт-волонтери», що проходив містами півдня і сходу України.

« Тур відбувався з ініціативи режисера -постановника заслуженого діяча мистецтв Сергія Архипчука за сприянням координатора Оксани Фещак, - говорить заступник директора філармонії Валерій Володимирович Шевчук, - Наші митці побували у Полтавській, Дніпропетровській, Запорізькій, Херсонській та Миколаївській областях, де сьогодні дислокуються військові частини Збройних сил України. Перший концерт нам організували у військовому госпіталі смт. Черкаське для військових, котрі ще вчора були на передовій. Серед поранених бійців ми розшукали і наших земляків, котрі потребували не стільки пісень, скільки морально-психологічної підтримки. Перед початком концерту вони були ще на передовій, але ближче до завершення виступу крига скресала. «Сьогодні ми маємо усе, щоб лікувати воїнів, - зазначили лікарі, -  але тільки мистецтво може лікувати  душу». Концерт відбувався перед входом до шпиталю, вікна якого були відчинені настіж…

Наступні концерти відбувалися щодня протягом дев’яти днів. Ми виступили перед бійцями частин протиповітряної оборони, у гарнізонному будинку офіцерів міста Мелітополя, на полігонах перед бійцями, котрі щойно повернулися з передової, а після концерту поверталися в зону АТО, перед пораненими у госпіталях. Деякі заплановані виступи не відбулися: ситуація на сході мінялася і вносила свої корективи. На початку концерту перед резервістами-артилеристами на сцену влітає здоровань двометрового зросту, знімає з себе камуфляжну куртку і ніжно одягає на плечі ведучої Оксани Новосад: вечір був холодний, а вона оголошувала виступ у легенькому платтячку. Танго Карлоса Гарделя «Аромат жінки» виконували «на біс». З казанків вечеряли у полі – годують наших солдатів добре! А за благословенням військові приходили до нашого духівника, священика УКГЦ отця Тараса.  

«Ми відходили від філармонійного академізму, - зазначає артистка оркестру «Кантабіле» голова профспілкового комітету філармонія Ніна Павлівна Бреднєва.-  Обставини диктували інші підходи, отож з ініціативи Сергія Архипчука долучили заслуженого артиста України актора і співця Володимира Смотрителя, письменника Олександра Шугая, солістку ансамблю «Трембіта» Оксану Муху. Спілкуючись із військовими, на ходу міняли програму, враховуючи психологічний настрій бійців. У міському парку Нової Каховки відбувся гала концерт для військових та жителів міста за участю двох мистецьких груп: у концерті брали участь також вокальне тріо «Гонта» з Умані, кобзар Василь Лютий, якого міліціонери здали сепаратистам у Луганську, дует у складі Інеси Братущик та Ореста Хоми, канадієць українського походження фотожурналіст Віктор Глазко; він вивчає внесок українців у світову історію і признається у любові до України: « У вас тут так добре, що мені не хочеться повертатися додому: тут завжди щось діється».

Велика подяка нашому водію Вікторові Козачуку:  він проїжджав там, де проходили тільки танки і БТРи і долав такі блок пости, де лише легкові могли маневрувати!».

                                  

Традиції

…і тіні забутих предків…


Одна видатна піаністка, два академічні симфонічні і два камерні  ансамблів,  троє молодих талановитих скрипалів… Три покоління українських  митців представили  найцікавіше із світової музичної спадщини  протягом трьох тижнів фестивалю «Стравінський та Україна». Подією стало виконання циклу творів композитора, які  запропонував народний артист України Ігор Блажков.  Приїздові  видатного диригента із ФРН, а також  артистів симфонічного та камерного  оркестрів Чернівецької філармонії, камерного хору «Чернівці» посприяв благодійний фонд народного депутата Ігоря Палиці «Рідний Луцьк». Турнір соколів професора Володимира Заранського народний артист України Товій Рівець та   оркестр  «Кантабілє» перетворили у незабутнє дійство. Директор інституту культурної антропології  Віктор Давидюк запропонував дивовижну подорож до джерел «Пресвятої весни», яку доповнювала музика Мирослава Скорика до фільму «Тіні забутих предків», а фотовиставку «Маестро і джаз»  можна оглядати в обласному краєзнавчому музеї, слухаючи  «Ебенового концерту»  Стравінського і після завершення фестивалю…

Півстоліття зі Стравінським…


Це був не лише діалог Ігоря Стравінського  зі світовою класикою, починаючи з 16 століття,  а ще й  «діалог двох Ігорів», як висловився Сергій Єфіменко  у короткій та яскравій післямові до концерту: твори Стравінського вперше виконували три академічні колективи однієї філармонії – симфонічний та  камерний оркестри і камерний хор «Чернівці».

Леся Українка вірила, що колись до нас «промовляти душа її буде»…

«Заупокійні співи», як і передбачав автор «кишенькового реквієму» для контральто, баса, хору та оркестру під диригуванням Ігоря Блажкова вражали  вільним трактуванням заупокійної меси, символізували круговерть буття, життя і смерті, оновлення і згасання»…

Як зазначив сам Ігор Блажков у розмові з журналістами, поєднання католицької меси і православної літургії у цьому 15-вилинному творі також не випадкове, адже серед приятелів композитора  був видатний реформатор католицької церкви майбутній папа Іоан ХХ!!!!, віднесений нещодавно до лику святих під час велелюдних урочистостей у Римі….

І сам дух екуменізму, руху за зближення і об’єднання різних християнських церков (конфесій) також відповідає настроям теперішньої  України після Євромайдану. Як тут не пригадати енцикліку Константинопольського патріархату, у якій митрополит Дорофій ще у 20 роки минулого століття пропонував заснувати «Товариство Церков» і як перший крок для зближення прийняти  «єдиний календар для одночасного святкування головних християнських свят».

         Наразі наш видатний популяризатор музики ХХ століття, митець з душею підлітка,  залишив  нам надію на наступну зустріч з іншими творами Ігоря Стравінського  - «Ебеновим» (африканським») концертом» та ораторією «Цар Едіп».

А починалося його заочне знайомство зі Стравінським за посередництвом музичних програм «Радіо Загреб».На його щастя, у бібліотеці Київської консерваторії знайшлися партитури кількох творів композитора: їх привіз з Відня 1945 року один із учасників минулої війни, а згодом їх придбали для бібліотеки консерваторії. За виконання музики «білоемігранта Стравінського» Блажкова усунули з консерваторії, але  коли Стравінський приїхав 1962 року у гості до «совєтів», серед росіян не виявилося нікого, хто знав його твори. І диригувати запросили українця Блажкова з Києва…Так півстоліття тому вони заприятелювали, листувалися, а партитуру «Реквієму» Ігор Іванович отримав  у подарунок з дарчим написом композитора…

«Маестро і джаз»

або «Портретування джазу» вчора і сьогодні…


Відкриваючи щоразу нові грані дарування Стравінського, ми підготували для меломанів фотовиставку «Маестро і джаз», адже джазові мотиви можна знайти  навіть у «найсерйозніших» його творах, хоча про власні джазові він відгукувався доволі скептично.

У «Діалогах» з Робертом Крафтом, читаємо про те, що « регтайм з «Історії солдата» - це своєрідний концертний портрет чи фотознімок жанру у тому сенсі у якому вальси Шопена є не танцювальними вальсами, а  їхніми портретами. Боюся, що  знімок вицвів, і для американців він завжди був чимось цілковито незнайомим.  Якщо мої наступні спроби портретування джазу були більш вдалими, то лише тому, що у них я осягнув ідею імпровізації: на 1919 рік я мав нагоду почути  живий джаз  і відкрив, що джазове виконавство набагато цікавіше від джазових творів…»

 Отож, віддаючи належне його негритянським кумирам, пропонуючи  його «Ебеновий концерт» ми намагалися простежити етапи джазифікації його «малої батьківщини» Приміром, яскравим епізодом на початку 90-х років на Волині  став «Диксиленд бенд» талановитого тромбоніста Андрія Тітяєва, звукозаписи якого вражають віталізмом та професіоналізмом.  Для виставки та її   мультимедіальної презентації  фотохудожник Олександр Більчук запропонував  літопис відродження джазових  традицій у Луцьку, що починалося за участю зірок польської джазової сцени Яна «Пташина» Врублевського, Дороти Міськєвіч, Войцеха Нєдзєлі 2005 року, 

         І хоча серед своїх кумирів Ігор Стравіінський називає трьох визначних джазменів Чарлі Крістіана, Чарлі Паркера, Арта Тейтума, його знімок з кларнетистом Бені Гудменом переконує у тому, що європейці  від початків не почувалися чужинцями на джазовій сцені: Бені насправді родом з Білої Церкви, а  Ігор колись написав, що «у його жилах тече кров цієї гордої козацької нації…»

«Джаз – у широкому розумінні  - після 1918 року час від часу впливав на мою музику,  а сліди блюзу і бугі-вугі можна виявити навіть у моїх «найсерйозніших» речах», зазначав Ігор Стравінський у «Діалогах» з Робертом Крафтом. «Ebonyconcerto», який  Стравінський називав «африканським», а блюз став для нього «синонімом африканської культури» дав можливість організаторам виставки  Василю Ворону та Олександру Більчуку експонувати унікальну колекцію автентичних африканських ударних інструментів із збірки видавництва «Ініціал». Водночас скептичне ставлення самого композитора до його власного  «портретування джазу» дає підставу зосередити  увагу на новій тенденції у розвитку нашого культурного середовища, що далася взнаки за роки незалежності України. Незважаючи на «залізну завісу», спроби подавити дух європеїзму з допомогою  крилатого  «Сегодня он играет джаз, а завтра родину продаст», джазмени  - вихідці з радянської доби – продовжують  формувати нове  культурне середовище Волині..

«Джазифікація» розпочиналася і  тривала десятиліттями,  передусім, завдяки радіо.  Із двох знайдених  нами найстаріших радіоприймачів, що представлені в експозиції, німецький фірми «GRUNDIG» 1958 року дотепер приймає радіопрограми на ДВ, СВ, і УКВ.

 Наші потреби вищого духовного рівня, обумовили і прагнення колекціонувати цікаві записи. Окрім всесоюзної фірми грамзапису «Мелодия» чимало цікавого пропонували зі своїх каталогів «Супрафон», «Аміга», «Балкантон», Переносні програвачі давно канули у лету, але у наших фонотеках досі зберігається чимало вінілових платівок і сучасних засобів для їх програвання, а завдяки інтернету відкриття  нашого столітнього джазового минулого не припиняється дотепер.  .   

У другій половині минулого століття  клуби філофоністів і поодинокі джазові клуби об’єднували справжніх фанів джазу, які у Луцьку уважно стежили за подіями на динамічній джазовій сцені Польщі і мріяли про власний «Джаз Джемборі».  До початку 90-х область була закрита для іноземних музикантів, одначе лучанам пощастило вже у 80-ї почути і побачити вокальний квартет «VOX» і біг-бенд Вєслава Перегорульки завдяки співпраці Луцька та Замосця,

На початку 90-х свято прийшло і на нашу вулицю:  «Диксиленд - бенд» Андрія Тітяєва дотепер залишається феноменом нашого культурного середовища, а його фонограми - мотиваційним чинником для послідовників місцевих джазових традицій.

Роботи фотохудожника Олександра Більчука відображають найяскравіші моменти і дійових осіб процесу відродження джазових традицій в обласному центрі Волині, що розпочався за сприяння Джазового клубу імені Мечислава Коша у Замості.

Навесні 2005 року його президент Гжегож Обст запросив до участі у проекті «Нью кооперейшн Замость –Луцьк» управління культури облдержадміністрації, натомість завідуючий відділом управління В.Ворон запропонував польському колезі спільними силами  відродити традицію «Музичних діалогів над Бугом». У травні 2005 року на концерті до Дня Європи у Палаці школярів заграли філармонічний ансамбль Г.Гусенцева та  група «COLORSQАD» (м. Замосць).

До участі у проекті «Нью кооперейшн Замость-Луцьк» Василь Ворон і директор філармонії Сергій Єфіменко запропонували  ансамбль під керуванням Г.Гусенцева та Сергія Шишкіна, співану поезію якого з ентузіазмом  сприймали на батьківщині Марека Грехути. Так починалася ця співпраця, що принесла такі смаковиті плоди – відродження традиції «музичних діалогів» з 1987 року, створення Луцького джазового клубу, чотири циклічні джазові імпрези протягом року…

Ігор Стравінський писав про своє «портретування джазу», визначення, яке цілком підходить до робіт Олександра Більчука, який намагається популяризувати ідею імпровізації, той дух братерства і свободи, який ми відчуваємо  під час джазового виконання, що не визнає кордонів, стереотипів, вікових, класових та расових обмежень, поділу на аматорів і професіоналів….

Щоразу, коли у Луцькому замку збираються сузір’я джазменів, меломан з джазовими уподобаннями і фотокамерою шукає відповіді на запитання: хто ми на тлі цих вічних мурів?  Із його «задзеркалля» у наш музичний побут входить всесвіт звуків, який сто років тому захопив Ігоря Стравінського. Музика, що стала для нас синонімом свободи.

Серед  своїх кумирів Ігор Стравінський називає трьох визначних негритянських джазменів Чарлза Крістіана, Чарлі Паркера, Арта Тейтума, одначе його знімок з кларнетистом Бені Гудменом переконує у тому, що європейці  від початків не почувалися чужинцями на американській  джазовій сцені. Адже Бені, насправді, родом з Білої Церкви, а  Ігор Стравінський  колись написав, що у його жилах тече кров цієї гордої козацької нації…

 

 

Дирекція музичного фестивалю

                            «Стравінський та Україна»

Інтродукція до ювілею!


У Луцьку педагоги не мусять ходити на концерти – вихована на класиці публіка знає собі ціну і цінує  талант піаністів, котрі погоджуються грати на стареньких  інструментах за мізерні гонорари. А коли  за роялем заслужена артистка України Етела Чуприк і в обласному, і в райцентрах повторюється одне й те саме… У Камені-Каширському, приміром, пані Етелі довелося грати «на біс» чотири твори, хоча  перед концертом з допомогою викрутки  намагалася «визвучати»   кволий фа-дієз першої октами на клавіатурі  шкільного білого роялю. 

Назва програми  з якою пані Етела знайомить учнів музичних шкіл  з жовтня минулого року має назву «Скарби фортепіанного мистецтва». У цей тривожний для України час .кульмінаційними пунктами її програми залишаються «Революційний етюд» Фридерика Шопена та трансцендентний етюд «Мазепа» Ференца Ліста.

Протягом  ювілейного 75-го філармонічного  сезону піаністка демонструвала свою багатогранність у трьох іпостасях: солістка-інструменталістка грала у Луцьку концерт № 3 для фортепіано з оркестром С.Рахманінова з симфонічним оркестром  Тернопільської обласної філармонії, виступає у львівськими  віртуозами з романтичними тріо…

І цим більше перлин  із багатовікової  скарбниці фортепіанного виконавства ми маємо нагоду почути, тим більше захоплюємося багатствами душі , образним мисленням та почуттям гумору цієї видатної особистості. 20-21 червня у Львівській філармонії відбулися  її  ювілейні концерти, а 10 червня вона виступила під час  фестивалю «Стравінський та Україна» з симфонічним оркестром Хмельницької обласної філармонії   Твори Мирослава Скорика та Ігоря Стравінського у виконанні оркестру стали відображенням біполярності ідеї фестивалю «Стравінський та Україна». Наскільки оркестрово досконалим будо виконання «Петрушки», настільки ріднішим, ближчим і емоційнішим виявилося сприйняття інтонацій музики до кінофільму «Тіні забутих предків» Мирослава Скорика. Російське стає чужим…

Три скрипки, три душі…

Назар Федюк, Ігор Муравйов, Вікторія Гриненко засвідчити творчу потугу молодої генерації солістів інструменталістів, з якими організатори пов’язують майбутнє мистецького проекту ….

Можемо від щирого серця подякувати професорові Володимирові Заранському за його талановитих учнів. Незабутній діалог чи то пак турнір двох його учнів Ігоря та  Назара за участі академічного оркестру «Кантабіле» став ще однією яскравою сторінкою одинадцятого фестивалю

Якщо соколи Володимира Заранського  Назар та Ігор уже «протоптали» стежку до сердець молодих волинян, то Вікторія Гриненко шукала шляхів до Устилугу сама, прилетівши з Вінніпегу до Києва.

Зі своїм акомпаніатором Наталією Строчан Вікторія приготувала для Устилугу  Скрипковий концерт  Ігоря Стравінського у чотирьох частинах, написаний 1931 року для іншого талановитого молодого скрипаля С.Душкіна. Ми вже чули цей твір у виконанні Анни Савицької з симфонічним оркестром, його зіграв Ігор Муравйов, виконували інші знамениті скрипалі минулого століття,  але на тлі трагічних подій на сході України зойки скрипки Вікторії Гриненко на початку кожної частини актуалізували гостроту його сприйняття у «райському куточку для творчості».. 

Сучасна класична музика спроможна запропонувати іншу «реальність», яку на кіностудії Уолта Діснея  візуалізували з допомогою мультиплікації. Створений 1940 року фільм  «Фантазія»  учні міста  Устилуга переглянули з великим захопленням, особливо  ту частину у якій народження життя на Землі відбувається під музику до балету Ігоря Стравінського «Пресвятая весна». Так на думку директора Інституту культурної антропології»доктора філологічних наук Віктора Давидюка має звучати назва цього знаменитого твору українською. Його аналіз твору, зокрема  «поцілунок землі Найстарішим-Наймудрішим», витоки  і еволюцію обряду жертвоприношення допомогли краще зрозуміти задум композитора, творчі пошуки у царині модернізму його українських  сучасників.  Натомість фотохудожник і дизайнер видавництва «Ініціал» Олександр Більчук зробив спеціальний презент для господарів - об’ємно-просторову 3 д панораму- екскурсію до музею-садиби Ігоря Стравінського в Устилузі.

Василь Ворон,

Лауреат обласної мистецької премії імені Ігоря Стравінського

Півстоліття зі Стравінським…


«Реквієм» Ігоря Стравінського завершив програму відкриття  11 музичного 0фестивалю «Стравінський та Україна». Виконання циклу творів композитора запропонував народний артист України Ігор Блажков, котрий після подорожі до Устилугу та літописного Володиимира уже повернувся у Потсдам( ФРН). Приїзд видатного диригента і артистів симфонічного оркестру Чернівецької філармонії та камерного хору «Чернівці» посприяв благодійний фонд народного депутата Ігоря Палиці Рідний Луцьк». 

Три в одному

Після першого  концерту можемо лише подякувати директору фестивалю Сергію Єфіменку, котрий не відмовився від пропозиції із Потсдаму і запросив  народного артиста України Ігоря Блажкова бути художнім керівником  концерту, що став для багатьох справжнім відкриттям музики Стравінського. Це був не лише діалог Ігоря Стравінського  зі світовою класикою, починаючи з 16 століття, яку він намагався переосмислювати, адже

 

Це був ще й діалог двох Ігорів, як висловився Сергій Єфіменко  у післямові до концерту. За 20 фестивальних років ще жодного разу ми не мали нагоди слухати від початку до кінця концерту твори Страваінського, і вперше їх виконували три академічні колективи однієї філармонії – симфонічний та  камерний оркестри і камерний хор «Чернівці».

Леся Українка вірила, що колись до нас промовляти душа її буде… «Заупокійні співи», як і передбачав автор «кишенькового реквієму» для контральто, баса, хору та оркестру вражали сучасним прочитанням і вільним трактуванням заупокійної меси, символізували круговерть буття, життя і смерті, оновлення і згасання»…

Як зазначив сам Ігор Блажков у розмові з журналістами, поєднання католицької меси і православної літургії у цьому 15-вилинному творі ьаколж не було випадковим. Серед його приятелів був видатний реформатор католицької церкви майбутній папа Іоан ХХ!!!!, віднесений нещодавно до лику святих під час велелюдних урочистостей у Римі….

І сам дух екуменізму, руху за зближення і об’єднання різних християнських церков (конфесій) також відповідає настроям теперішньої  України після Євромайдану і одночасного відзначення православними і католиками цьогорічних Великодніх свят. Як тут не пригадати енцикліку Константинопольського патріархату, у якій митрополит Дорофій ще у 20 роки минулого століття пропонував заснувати «Товариство Церков» і як перший крок для зближення прийняти  «єдиний календар для одночасного святкування головних християнських свят».

Ігор Блажков, наш видатний популяризатор музики ХХ століття, митець з душею підлітка,  залишиі нам надію на наступну зустріч з іншими творами Ігоря Стравінського  - «Ебеновим» (африканським» концертом та ораторією «Цар Едіп».

Бенні з Білої Церкви та Ігор з Устилугу.

Відкриваючи щоразу нові грані дарування Стравінського, ми підготували для меломанів фотовиставку «Маестро і джаз». Під час мультимеліальної презентації  робіт фотохудожника Олександра Більчука, котрий запропонував своєрідний літопис відродження джазових  традицій у Луцьку, що починалося за участю зірок польської джазової сцени Яна «Пташина» Врублевського, Дороти Міськєвіч, Войцеха Нєдзєлі 2005 року,  йтиме мова і про джазові композиції  колишнього волинянина, котрий першим на початку ХХ столітті відкрив для себе творчість негритянських джазових музикантів…

  Як розповідав Стравінський у «Діалогах» з Робертом Крафтом,

« Регтайм з «Історії солдата» - це своєрідний концертний портрет чи фотознімок жанру у тому сенсі у якому вальси Шопена є не танцювальними вальсами, а  їхніми портретами. Боюся, що  знімок вицвів, і для американців він завжди був чимось цілковито незнайомим.  Якщо мої наступні спроби портретування джазу були більш вдалими, то лише тому, що у них я осягнув ідею імпровізації: на 1919 рік я мав нагоду почути  живий джаз  і відкрив, що джазове виконавство набагато цікавіше від джазових творів…»

         І хоча серед своїх кумирів Ігор Стравіінський називає трьох визначних джазменів Чарлі Крістіана, Чарлі Паркера, Арта Тейтума, його знімок з кларнетистом Бені Гудменом переконує у тому, що європейці  від початків не почувалися чужинцями на джазовій сцені. А якщо брати до уваги, що Бенні насправді родом з Білої Церкви, а  Ігор колись написав, що «у його жилах тече кров цієї гордої козацької нації…»

Три скрипки три душі, три стилі…


Назар Федюк, Ігор Муравйов, Вікторія Гриненко….

Серед плеяди молодих скрипалів Назар зірка першої величини, він лауреат 22 міжнародних конкурсів, серед яких  XI міжнародній конкурс європейської асоціації міжнародних конкурсів (Швейцарія)  «Ohrid Pearls»,  VII  конкурс  ЄС (Рига, Латвія), V конкурс ім. Г. Ф.Телемана  (Познань, Польща), володар спеціальних призів  фонду Анрі Марто (м. Ліхтенберг, Німеччина та Всесвітнього товариства Ріхарда Вагнера (м. Байройт, Німеччина), він виграв  конкурси ім. К. Шимановського, Г. Ернста  (Вроцлав, Польща),  та ім. М. Ельського  (Мінськ, Бєларусь)…

Всесвітньо відомі скрипалі Захар Брон, Петру Мунтяну, Ігор Озім,  Роман Ласоцкі були його наставниками на майстер-класах.

Назар Федюк виступав  у супроводі Національного латвійського симфонічного оркестру, симфонічних оркестрів Львівської,Закарпатської і Хмельницької, Чернівецької  філармоній,  «Київської камерати», камерних оркестрів  «Віртуози Львова» та «Кантвбілє»…

         «Його смичком керує ангел»…У назві публікації не було перебільшення. Попередні концерти у Луцьку Неважко повірити, що «Львівянин підкорив ЄС», хоча «В Україні бути митцем – це приректи себе на голодне виживання».

Якщо соколи Володимира Заранського  для лучан давні знайомі, то Вікторія Гриненко шукала дорогу до Устилугу сама…В листі на електронну адресу філармонії вона повідомила, що вже повернулася з Вінніпегу до Києва і розпитувала про найкоротшу дорогу до «райського куточка для творчості».

Назар та Ігор  заграють у Луцьку у супроводі камерного оркестру «Кантібілє», Вікторія приготувала для Устилугу  Скрипковий концерт  Ігоря Стравінського у чотирьох частинах. Ігор Стравінський, як відомо з його «Діалогів»  із Робертом Крафтом, учився грати на скрипці в Устилузі, Вікторія Гриненко отримала освіту в Київській дитячій Академії мистецтв під керівництвом Людмили Скороход, пізніше в КІМ ім. Рейнгольда Глієра у класі Леоніда Шухмана. Скрипалька – лауреат всеукраїнського конкурсу камерних ансамблів ім. Ігнація Падеревського, дипломант міжнародного конкурсу «Мистецтво ХХІ сторіччя» (Україна), лауреат конкурсу Гензер (Канада). Виступала солісткою з Національним симфонічним оркестром Осло, вдосконалювала свою майстерність на  майстер класах з Тарасом Габорою та Джонотаном Чангом. Отримавши грант на навчання від Школи Музики А. Десаутель в Університеті Манітоби, від’їжджає до Канади навчатися у відомого Олега Похановського.

Серед захоплень скрипальки – виконання сучасної музики. Навесні 2013 року Вікторія Гриненко  виконала три світові прем’єри композиторів Міки Пело, Хенрі Дж. Нг та Зака Бейлса. Виконавиця мала концерти  в Україні, Німеччині, Польщі, Італії та Канаді. В Устилузі зі своїм акомпаніатором  дипломантом міжнародних конкурсів Наталією Строчан Вікторія виконає  Скрипковий концерт Ігоря Стравінського у  чотирьох частинах. Твір був написаний на замовлення американського дипломата Блейра Ферчайлда для  Самюеля Душкіна, Консультації переросли в довготривалу співпрацю, а також міцну дружбу між композитором та скрипалем.

 

Прем’єра твору відбулася 23 жовтня 1931 року в Берліні, солістом виступив Самюель Душкін з Симфонічним оркестром Берлінського радіо під керівництвом Ігоря Стравінського. В різний час концерт виконували Ісаак Штерн, Давід Ойстрах, Іврі Гітліс, Іцхак Перельман, Гіл Шахам та Хіларі Хон. Нажалью.   Хореограф Джордж Баланчін двічі звертався до музики концерту для балету «Балюстрада». Ігор Федорович назвав балет «Балюстрада одним із найвдаліших сценічних втілень його музики.

Браво, пані Етело!

У Луцьку педагоги не мусять ходити на концерти – тут вихована публіка знає собі ціну і цінує  талант піаністів, котрі погоджуються грати на стареньких  інструментах за мізерні гонорари. А коли  за інструмент сідає заслужена артистка України Етела Чуприк і в обласному, і в райцентрі повторюється одне й те саме… У Камені-Каширському, приміром пані Етелі довелося грати «на біс» чотири твори, хоча  перед концертом з допомогою викрутки  намагалася «визвучати»   кволий фа-дієз першої октами на клавіатурі  шкільного білого роялю. 

Назва програми  з якою пані Етела знайомить учнів музичних шкіл  з жовтня минулого року має назву «Скарби фортепіанного мистецтва». У цей тривожний для України час .кульмінаційними пунктами її програми залишаються «Революційний етюд» Фридерика Шопена та трансцендентний етюд «Мазепа» Ференца Ліста.

Протягом  ювілейного 75-го філармонічного  сезону піаністка демонструвала свою багатогранність у трьох іпостасях: солістка-інструменталістка грала у Луцьку концерт № 3 для фортепіано з оркестром С.Рахманінова з симфонічним оркестром  Тернопільської обласної філармонії, виступає у львівськими  віртуозами з романтичними тріо…

Пані Етела підтримала почин обласної філармонії щодо проведення серії концертів в картинній галереї обласного краєзнавчого музею. І цим більше перлин  із багатовікової  скарбниці фортепіанного виконавства ми маємо нагоду почути, тим більше захоплюємося багатствами душі , образним мисленням та почуттям гумору цієї видатної особистості. У червні у Львівській філармонії заплановані її  ювілейні концерти, але ще 10 червня вона виступить у рамках фестивалю «Стравінський та Україна» з симфонічним оркестром Хмельницької обласної філармонії  

А вже 17 червня духовий оркестр училища імені Ігоря Сравінського, камерний оркестр «Кантібєлє» відзначатимуть день народження композитора в Устилузі. За доброю  традицією ми продовжимо подорож до джерел «Весни священної» і дивовижних таємниць культури наших предків з директором інституту культурної антропології доктором філологічних наук Віктором Давидюком  

 

                                                                           Василь Ворон

«Тільки у джазі» І не тільки…


З ініціативи обласної філармонії 21 травня у культурно-мистецькому центрі літописного Володимира відкрилася персональна виставка фотохудожника Олександра Більчука, що відображає найяскравіші моменти і дійових осіб процесу відродження джазових традицій в обласному центрі Волині. Цей процес розпочався за сприяння Джазового клубу імені Мечислава Коша у Замості 2005 року, коли його президент Гжегож Обст запросив до участі у проекті «Нью кооперейшн Замость –Луцьк» управління культури облдержадміністрації. Завідуючий відділом Василь Ворон і директор обласної філармонії Сергій Єфіменко запропонували  польському  колезі філармонічний ансамбль під керуванням Г.Гусенцева та Сергія Шишкіна, яких на польську сторону у Зосіні доправив старенький філармонічний «Кубанець»… Так починалася ця співпраця, що принесла такі смаковиті плоди – відродження традиції «музичних діалогів» з 1987 року, створення джазового клубу, чотири циклічні джазові імпрези протягом року…

Чудовий фотопортрет з рук Олександра Більчука отримав цього дня автор і виконавець композитор Сергій Шишкін, котрий виступив під час  мультимедіальної презентації виставки, яку проводив організатор імпрези лауреат премії імені Ігоря Стравінського Василь Ворон.

 Як зазначив ведучий, виставка у Володимирі частина наступного великого проекту, який вони з Олександром Більчуком презентуватимуть під час фестивалю «Стравінський та Україна» в обласному краєзнавчому музеї під назвою «Маестро і джаз». Адже першим з волинян, хто доторкнувся до новонародженого музикування сто років тому був саме Ігор Стравіінський. І як  відомо з його «Діалогів» із Робертом Крафтом, у США він слухав джаз тільки у Гарлемі і у виконанні негритянських ансамблів у Чікаго та Новому Орлеані. Над усе він захоплювався у той час такими музикантами як Арт Татум, Чарлі Паркер і гітарист Чарлі Крістіан і джаз був для нього синонімом  африканської культури.

Мультимедіальна презентація нового проекту запланована на 12 червня «Африканський» за висловом самого Стравінського «Ebonyconcert” доповнюватимуть твори його кумирів, джазові стандарти у виконанні «Диксиленд бенду» Андрія .Тітяєва, що зблиснув на волинській сцені на початку 90-х років, обкладинки джазових альбомів другої половини ХХ століття  із приватних колекцій автентичні  африканські ударні інструменти із колекції видавництва «Ініціал», а також чудові зразки «портретування джазу» фотохудожника Олександра Більчука.

 

                                                                       Власна інформація   

Ювілейні концерти Етели Чуприк


«Ви були неперевершені!» - почула після концерту у  школі мистецтв міста Камінь-Каширського  від учениці школи заслужена артистка  України Етела Чуприк.  Велика увага  з боку учнів і шанобливе ставлення  педагогів до таланту піаністки  заохочували  пані Етелу грати на біс ще чотири твори, хоча  перед концертом  вона власноручно і безуспішно спонукала зазвучати кволий фа-дієз першої октави на клавіатурі  шкільного білого роялю. Врешті -решт його опір вдалося подолати під час концерту на якому прозвучали твори  Ф.Шопена, Ф.Ліста, С.Рахманінова, П. Чайковського…


Завершувала концерт імпровізація «До Господа»  за що гостя отримала овації від дітей та дорослих і великий оберемок квітів  І в житті школи, і в житті пані Етели понеділок 12 травня  став, насправді, небуденною подією  Після майстер-класу з ученицею школи, ще півтори години тривало спілкування з педагогами школи ,І поки піаністка ділилася з колегами своїми думками, спогадами про найкращі інструменти та незабутні концерти,  на сцені продовжувалася піаністична ейфорія за участю самих учнів школи. На завершення вечора пані Етела знову сіла за рояль і виконала у дуеті  з саксофоністом один із популярних творів Стінга…

Назва програми  з якою пані Етела знайомить учнів музичних шкіл  з жовтня минулого року має назву «Скарби фортепіанного мистецтва». У цей тривожний для України час .кульмінаційними пунктами її програми залишаються «Революційний етюд» Фридерика Шопена та трансцендентний етюд «Мазепа» Ференца Ліста. Ба, більше: солістка обласної філармонії протягом  ювілейного 75-го філармонічного  сезону виступає у трьох іпостасях: солістка-інструменталістка грає концерт № 3 для фортепіано з оркестром С.Рахманінова з симфонічним оркестром  Тернопільської обласної філармонії, виступає у львівськими  віртуозами з романтичними тріо…

Виняткова багатогранність!                                

І цим більше перлин  із багатовікової  скарбниці фортепіанного виконавства ми маємо нагоду почути, тим більше захоплюємося багатствами душі , образним мисленням та почуттям гумору цієї видатної особистості. У червні у Львівській філармонії заплановані її  ювілейні концерти, а концерт у затишному і гостинному  Камені - Каширському можна вважати «генеральною репетицією».  

                                                                                              Василь Ворон

 

 

Романтичні подорожі з пані Етелою

У Луцького замку видатна українська піаністка Етела Чуприк започаткувала цикл концертів «Романтизм у мистецтві Х1Х століття». Спільна ініціатива дирекції картинної галереї та обласної філармонії цілком слушна: важливим  моментоместетики музичного романтизму стала ідея синтезу мистецтв.

Етела Чуприк і «Давидове братство»

                           

         З дитячих років Роберт Шуман (1810-1856) імпровізував на фортепіано, а в юності створив  власний домашній оркестр…

         Етела Чуприк у п’ять років дала свій сольний концерт, а згодом їхній сімейний вокально-інструментальний ансамбль зажив слави у Береговому…

Їй зрозумілі усі риси високого ліризму, що був притаманний творам Роберта Шумана і якби обоє запізналися у добу романтизму, вона - цілком можливо - стала б членом вигаданого - на противагу рутині у мистецтві - «Давидового братства». Його членами були витворені уявою композитора ліричний Евсебій та  імпульсивний Флористан, а також цілком реальні «брати по зброї” – його ровесник Фридерик Шопен, Ференц Ліст, Ніколо Паганіні…

         Їхні музичні портрети, а також замальовки з натури, традиційні маски  італійської комедії дель арте  проходять, пропливають, пролітають  перед слухачами у авторському художньому маніфесті Роберта Шумана - сюїті «Карнавал»…

         Кілька фортепіанних п’єс із цього знаменитого циклу 1835 року, що стали фірмовим знаком німецького романтизму, Етела Чуприк виконала у художньому музеї Луцького замку, не поминувши увагою і творчість інших членів «Давидового братства» - Фридерика Шопена та Ференца Ліста, долучивши до цього поважного товариства пізнього романтика Сергія Рахманінова: його концерт № 3 для фортепіано з оркестром пані Етела виконувала нещодавно у Луцьку з Тернопільським симфонічним оркестром, а цього разу включила до програми концерту  «Елегію» та Прелюдію  …

         У музиці композиторів доби романтизму знайшли відображення глибина і багатство духовного світу людини, бунтарський дух і тонкий ліризм, а провідними темами стали особиста драма самотнього і незрозумілого митця, нерозділеного кохання, соціальної нерівності,

         Розквіт жанру фортепіанної мініатюри, інші здобутки доби романтизму знайшли гідне місце у творчому доробку Етели Чуприк, а це  дає змогу організаторам і меломанам сподіватися на цикл концертів Етели Чуприк у Луцькому замку. Залишається одне: знайти меценатів і забезпечити гідну винагороду для славної піаністки.

«Мазепа» і… Євромайдан

 

         Етюд «Мазепа» Ференц Ліст написав між 1838 і 1847 роками під враженням поеми Віктора Гюго і присвятив автору. Віктор Гюго написав поему під враженням твору Д. Байрона, котрий творив під впливом монументального полотна Луї Буланже «Страждання Мазепи», що належить до колекції Музею Красного Мистецтва французького міста Руан…

          Коли в радянській Україні гетьмана ганили і світська влада, і церква, 1978 року робота Буланже була у центрі виставки «Мазепа, варіації на романтичну тему», що засвідчила велику популярність Мазепи в європейській літературі, образотворчому мистецтві та музиці…

Як і «Революційний етюд» Ф.Шопена, концертний етюд «Мазепа» Ф. Ліста не міг не розбурхати емоції публіки.

          «Коли Етела виконувала трансцендентний (підвищеної складності) етюд  «Мазепа», перед моїми очима, як у калейдоскопі, пройшли картини подій на Євромайдані», призналася Етелі схвильована її грою Вікторія.

Сама Етела, що обрушила на слухачів буревії звуків у творах Шопена та Ліста, для заключної авторської імпровізації обрала живописний твір Німейєра  «Сестрички»…

         Етела Чуприк блискуче доводить, що українська емоційність може проникнути у найпотаємніші глибини образного світу музики доби романтизму, а наші меломани можуть оцінити такий хист належним чином.

І це не випадковий збіг обставин. Як зазначав свого часу професор Євген Онацький, «всі дослідники  української духовності прийшли до висновку, що українці відзначаються емоційною вдачею, себто, що їхні емоції відіграють велику роль і часто навіть переважають над інтелектом і волею…

         На культуру «серця», себто почування, робили головний наголос і Сковорода, і Гоголь, і Куліш, і Шевченко…

         Поки справа залежить від емоції, можна кожного разу ще надіятися, що ненависть зміниться на любов і що війна й масакри закінчаться миром. Але там, де емоції не відіграють  жодної ролі, де панує лише безжалісна суха логіка – там панує й логічна смерть, там війна робиться тотальним винищуванням, там фінансові інтереси йдуть до своєї цілі через трупи людей, а інтереси держави себто найчастіше купки людей, що опинилися при владі, доводять до народовбивства», зазначав Є.Онацький.

 

                                                                                     Василь Ворон

Етела Чуприк і гратиме у Нововолинську!

У Палаці культури шахтарів, де зберігся  рояль фірми «Август Фьорстер», жителі Нововолинська матимуть унікальну нагоду послухати гру видатної піаністки заслуженої артистки України Етели Чуприк. Концерт відбудеться 10 квітня о  15 годині

 

У середині 60-х,  коли  світом котилася хвиля «бітломанії» і  в наше життя прийшла «музика великого ритму», іншими словами «біг біт» чи «рок-музика»,  пальчики маленької Етели торкнулися клавіш із слонової кістки та ебоніту. У п’ять років Етела заграла свій перший сольний концерт і невдовзі стала зіркою родинного вокально-інструментального ансамблю. Проте її перша вчителька музики Юдіта Гергель відкрила для юної Етели іншу перспективу, адже батьки робили для її навчання усе можливе:  вдома у Виноградовому ще до вступу Етели у консерваторію вони зібрали вражаючу колекцію клавішних інструментів…

 Уже під час навчання у Львівській консерваторії піаністка здобула перші на городи на престижних піаністичних конкурсах у Києві, Москві та Будапешті і з плином часу не розгубила Божого дару, а примножувала його, осягаючи музику великих композиторів  минулого  як мову звуків під час щоденних багатогодинних репетицій. Останнім часом вона захопилася іконописом, що не могло не позначитися на її виконавській майстерності.

 Сьогодні творчий доробок видатної української піаністки  налічує понад  150 фундаментальних фортепіанних творів та концертів для фортепіано з оркестром, заразом 27 програм.

У Нововолинську пані Етела заграє твори Й.С. Баха, Ф.Шопена, Ф.Ліста, С. Рахманінова  на роялі відомої з 1859 року німецької фірми «Август Фьорстер», що був виготовлений наприкінці  70-х років минулого століття і зберігся у доброму стані.

«Я живу для того, щоб грати на роялі,- говорить Етела.- Якби у календарі усі дні були розписані для роялю, а одне віконечко лишилося на хліб і воду, я погодилися б жити за таким календарем».

 

 

                                                        Василь Ворон

Традиції

Шарм весняного рівнодення

З нагоди Всесвітнього дня поезії, який в Україні вперше відзначили 10 років тому, обласна філармонія  звернулася до співаної поезії на вірші Тараса Шевченка дуету «Простір музики», доробку лауреата малої Шевченківської та інших літературно-мистецьких премій  Ігоря Павлюка, вишуканих творів  лауреата «Червоної рути» та «Оберегу» Сергія Шишкіна. Вечір  в обласному театрі ляльок  розпочав починав серію заходів з нагоди 25-річчя першого всеукраїнського фестивалю авторської пісні та співаної поезії «Оберіг 89».                

Доки у Санкт- Петербурзі та Любліні тривала робота над перекладами його творів російською та польською мовами, не припинялася праця над англійськими перекладами поезій Ігоря Павлюка. Інтерес до його образного світу спонукав чотири роки тому до подорожі на Волинь з Дубліна поета і співця Тома Мура. Коли ж здоров’я не дозволило ірландцю здійснити їхнє спільне починання,  роботу над перекладами продовжив у Лондоні Стів Комарницький. І сталося: на початку березня у Лондоні і Оксфорді відбулися презентації англомовної збірки волинянина «Політ над Чорним морем».

Про велику симпатію до України з боку англійців розповідав учасникам вечора сам Ігор Павлюк, а його натхненний поетичний рецитал доповнили своїми творами композитор, автор і виконавець Сергій Шишкін, піснями на вірші волинських поетів Ігор Якубовський та Сергій Мороз, поетеса Олена Пашук. Під час музично-поетичного вечора поезії Олени у перекладі польською мовою читала педагог із Красноставу (Польща) пані Ядвіга Демчук, котра не лише захопилася ними з першого прочитання, але й  змогла зацікавити солідне польське видання.

 

За десять років до Ухвали ЮНЕСКО про відзначення Всесвітнього дня поезії  у Луцьку відбувся перший всеукраїнський фестиваль авторської пісні та співаної поезії. Під час вечора з великого екрану звучали голоси співців з «Оберегу 92» Марічки Бурмаки, Андрія Панчишина, Сергія Мороза. Прагнення повернути живе звучання поетичного слова,  поезію, що спроможне відповісти на найбільш пекучі духовні проблеми сучасної людини  спонукає до продовження зустрічей з українськими співцями та співаною поезією. З нагоди 25-річчя фестивалю «Оберіг 89» вони відбуватимуться у театрі ляльок, дворику будинку Косачів у Старому місті, Луцькому замку.

 

 

                                                                                                              Василь Ворон

Мовою мистецтва

Як нам об’єднати українську спільноту?

У кожній області знайдеться один презентабельний колектив. У нашій філармоній це Волинський державний академічний український народний хор ( 70 артистів оркестру, балету і хору). Вартість витрат на відрядження такого колективу становить  у середньому по Україні 30 тисяч гривень. Скажімо на подорож до Кіровограду (700 плюс 700 км.) транспортні витрати становитимуть 20 тисяч гривень, добові – 5000 гривень. Проживання протягом однієї доби вартуватиме приблизно 7000 гривень.

Отож, 32000 гривень становить середня вартість витрат на один гастрольний виїзд хору.

Помножимо на  25 концертів у кожному обласному центрі України і отримаємо  800 тисяч гривень.

Беремо до уваги  25 найкращих філармонічних колективів України ( симфонічні оркестри, ансамблі, хори) і множимо  на 800 тисяч гривень.

Виходить, що сума дотації з державного бюджету  на проведення 625 концертів найкращих мистецьких філармонічних колективів по Україні складе (усього!) 20 мільйонів гривень.

Вартість оренди приміщень та реклами можна компенсувати вартістю квитків (30-50 гривень), натомість число концертів можна збільшити удвічі.

Отже, за найскромніших витрат з державного бюджету ми спроможні досягти вражаючих результатів у культурної інтеграції української спільноти. «Живе» виконання зразків світової музичної спадщини, класичної та народної музики не порівняєш із «попсою під фанеру», що є абсолютно неприйнятним у європейській концертній практиці.

Етелла Чуприк на Волині

Мандрівка у королівство звуків

 

            «Я не могла перевести подих, коли вона грала!» Захоплення маленької піаністки передалося учительці, яка переказала слова своєї учениці Етеллі Чуприк. На такій високій ноті завершився концерт у музичній школі літописного Володимира. Піднесення панувало і на концерті у Ковельській музичній школі, а коли заслужена артистка України Етелла Чуприк запропонувала провести для усіх охочих майстер-клас, кілька десятків рук зметнулися догори!

          Не все ще втрачено, хоча нині  «серйозна» музика тоне під лавиною «попси» і авторитетні музикознавці констатують очевидний парадокс: довкола звучить набагато більше музики, ніж будь коли, але тепер уже вона не має для нас колишнього значення, лишаючись милою оздобинкою, іншими словами прикускою до святкового столу. «Нині ми усе ще віримо в силу і владу музики, але мусимо визнати, що вона виявилася витісненою на периферію – раніше хвилювала, зараз тільки подобається, - погоджується Ніколаус Харнонкурт, який аналізує глибинні причини цього явища у монографії під назвою «Музика як мова звуків».

           «Від середньовіччя до Французької революції музика була однією з найважливіших основ нашої культури та нашого життя. Її знання вважалося обов’язковою частиною загальної освіти. Спрощення музики до суто «прекрасного», а потім до загальнозрозумілого сталося саме за часів Великої французької революції. Тоді вперше у масштабах великої держави спробували підпорядкувати музику новим політичним ідеям, тоді ж опрацювали для консерваторії навчальну програму, що була вперше в історії музики гранично уніфікованою. Ще й тепер  люди, які займаються європейською музикою, навчаються в усьому світі за цією програмою, а слухачам згідно з цим -  тлумачать: аби зрозуміти музику в цілому, немає потреби її вивчати, а досить  відчуття «прекрасного».

          В історичному процесі повторювалися періоди, коли намагалися спростити емоційний зміст музики настільки, щоб став зрозумілим для кожного. Усі ті зусилля звелися на ніщо. Музика може бути доступною кожному тільки тоді, коли її звести до рівня примітиву. Або коли кожен навчиться її мови. Але чим більше ми  будемо намагатися зрозуміти і опанувати її мову, тим виразніше побачимо, наскільки вона виходить  за межі лише прекрасного, наскільки хвилює та захоплює багатством своєї мови

         На думку австрійського фахівця, «для збереження європейського духовного життя вирішальне значення буде мати те, чи навчимося ми жити у злагоді з нашою культурою. У сфері музики це вимагає двох напрямків діяльності

По перше: музиканти повинні навчатися за новими методами, у музичних же школах навчають музики не як мови, а як техніки виконавства – технократичного скелету буття

          По друге: загальне музичне виховання  мусить бути переосмислене і має віднайти в нашому житті належне собі місце. Завдяки цьому великі твори минулого постануть перед нами у новому світлі, ми помітимо їхню різноманітність, яка зворушує та змінює нас. Лише тоді ми зможемо знову сприймати нове».

          І власне ці думки спонукали директора обласної філармонії Сергія Єфіменка звернутися за допомогою до видатної піаністки і педагога Етелли Чуприк. Вона стала солісткою обласної філармонії і свій сорокалітній досвід оволодіння мовою звуків готова передавати молоді за допомогою серії майстер- класів.

         Серцевину навчально-виховного процесу становить тандем «майстер – учень». Пані Етелла знає це з власного досвіду. Змаленьку з нею працювала вчителька музики Юдіта Гаргель і вже у п’ять років дівчинка з багатодітної родини у містечку Виноградово дала свій перший сольний концерт. У Львівській консерваторії розвивала своє дарування з допомогою Марії Крих, опанувати  мову звуків допомагали майстер-класи відомих педагогів Московської консерваторії…Вона ніколи не зупинялася у своєму духовному розвитку і прагне розвинути таке бажання у маленьких волинян, запропонувавши проведення майстер-класів.

           От тільки не скрізь збереглися роялі у хорошому стані, а про інструменти таких світових брендів як «Стенвей» чи «Бехштейн» волиняни можуть тільки мріяти. Останній концертний «Бехштейн» привіз на Волинь ще 1907 року…Ігор Стравінський. Після відкриття реставрованого музею-садиби композитора в Устилузі сюди необхідно придбати новий інструмент – для концертів відомих піаністів, а також проведення майстер-класів у рамках фестивалів «Стравінський та Україна» у майбутньому.

           Одна ластівка весни не робить, але три успішні концерти у Дубно, Ковелі та Володимирі, захоплення дітей, батьків та колег-педагогів спонукали пані Етеллу і філармонію планувати наступні концерти у  березні-квітні, а серію майстер-класів пані Етелла запропонувала розпочати у травні.

                                                                 

Василь Ворон

                  лауреат мистецької премії імені Ігоря Стравінського

Вчора у Замосці, сьогодні у Луцьку…

           Відколи  на Волині створили філармонію, обласні  керівники так і не дозріли до необхідності організувати власний професійний симфонічний оркестр. Наші музиканти збиралися з силами під орудою Ю.Максименка хіба що з приводу «датських» концертів. Одначе з нагоди 75 –річчя філармонії побратими із «ідеального міста» Замостя готові запропонувати волинянам серію концертів славного симфонічного оркестру імені Кароля Намисловського…

           Ніколи не забуду першого візиту до Замосця із передовиками «соціалістичного змагання» 1987 року. Українці долали контрольну смугу як справжні порушники державного кордону – слід у слід. І коли наступного дня ми поверталися додому із тамтешніми виробами легкої промисловості, наші польські ровесники геть змарнували прикордонну цноту, петляючи з боку в бік під вагою телевізорів, холодильників, пральних машин…

І коли безвізовий простір заполонили розмови про ціни, мені хотілося вести мову про наші духовні цінності.

          «Вчора у Замосці, сьогодні у Луцьку!»  У цій формулі я бачив модель культурної інтеграції прикордонних територій. І не я один, бо ще під час першої подорожі знайшов однодумців в особі Леонарда Марчука та Гжегожа Обста із Молодіжної агенції культури при ZSMP.  Леонард  з ходу підтримав ідею «музичних діалогів над Бугом» і за місяць привіз до Луцька вражаючий «мистецький десант»: дитячу комічну оперу за мотивами казок братів Грім, вокальний квартет «Вокс», презентера популярного «Телеекспресу» Марека Сєроцького…

           2005 року ідею «музичних діалогів» допоміг відродити Гжегож Обст, котрий запропонував нам із Сергієм Єфіменком власний проект «Нью кооперейшн: Замосць –Луцьк». Нагадаю: з ініціативи президента джазового клубу імені Мечислава Коша у Замості виступили Сергій Шишкін, джазовий ансамбль Геннадія Гусенцева, тріо у складі Юрія Поліщука, Святослава Гавроля та Олега Баковського, натомість на сцені театру імені Шевченка протягом трьох років виступали зірки польської джазової сцени:  Ян «Пташин»- Врублевський, Войцех Нєдзеля, Дорота Міськєвіч, тріо «РГГ», британське тріо «Джуліан Томас і друзі»…

           «Джазовий клуб ми заснували, коли у Польщі ввели військовий стан…»  -  У новому реставрованому приміщенні Львівської брами, яке Гжегож орендує для клубу, він показує мені найперші записи їхніх концертів: понад дві тисячі годин вони мають намір перевести «у цифру», найближчим часом хочуть запросити Сергія Шишкіна з творами Чеслава Нємена, відчувають на собі погіршення демографічної ситуації  в «ідеальному місті» і тривожаться за наше майбутнє…

Гжегож набирає номер Леонарда Марчука  і ми обговорюємо можливість «турніру співців» з нагоди 25-ліття фестивалю «Оберіг» :у червні 1989 року Леонард був серед наших почесних гостей.  Відтоді він успішно співпрацює з нашим співцем Юрієм Токарем, котрий зажив слави у Польщі, але завжди готовий шукати талановитих співців молодої генерації, бо вірить у потугу «музичного пролетаріату».

          Директор і художній керівник симфонічного оркестру імені Кароля Намисловського Тадеуш Віхерек знає про наш проект з Люблінським симфонічним оркестром ( виконання у Луцьку 13 симфонії Дмитра Шостаковича «Бабий Яр»), він готовий запросити на концерти нашу славну піаністку Етелу Чуприк і взяти участь у програмі наступного фестивалю «Стравінський та Україна» з оркестром та відомими оперними співаками: найновішу програму вони покажуть напередодні у Замості.

І це ще не все! Маючи у репертуарі твори «від року до бароко» ( 2010 року клавішник британської групи «Deep Purple» Джон Лорд виступив з оркестром із Замосця у Варшаві), вони готові концертувати у Луцьку щомісяця!!!

До нас набагато ближче, ніж до Варшави, а 800- місць у театрі імені Шевченка дають змогу  запропонувати помірні ціни на квитки, що будуть доступні для різних категорій слухачів. На мою думку, кордон в Устилузі не стане перешкодою, якщо про все подбати завчасу.

          Отож, усе залежить від нашого бажання інвестувати у музично-естетичне виховання підростаючого покоління, яким, приміром, наші колеги із філармонії у Лодзі опікуються уже з дитячого садка…Інакше як може з’явитися покоління, здатне сприймати «серйозну» музику? А без нього у ринкових умовах вона не виживе.   .

                                                       

                                                                           Василь Ворон

      Луцьк-Замосць-Луцьк