«Цар Едіп»  в експозиції музею-садиби Ігоря Стравінського

З нагоди дня народження композитора Ігоря Стравінського обласна філармонія і дирекція фестивалю «Стравінський та Україна» зробили для музею-садиби композитора в Устилузі спеціальний презент.

 

На планшеті розміром 150 на 120 сантиметрів, який передав директору музею Володимиру Терещуку лауреат премії імені Ігоря Стравінського журналіст Василь Ворон розміщена інформація про концертне виконання опери-ораторії «Цар Едіп» у програмі 13 музичного фестивалю «Стравінський та Україна»: лібрето у перекладі українською мовою народного артиста України Ігоря Блажкова ( він був художнім керівником проекту у якому брали участь солісти та колективи Чернівецької обласної філармонії), дійові особи та виконавці незабутнього дійства.

 

На планшеті розміщена передмова видатного британського режисера Тоні Палмера, яку він виголосив у театрі імені Тараса Шевченка перед початком концерту 1 жовтня 2016 року і яку ми пропонуємо у перекладі доцента університету імені Лесі Українки Олександра Бєлякова.

 

Опера «Цар Едіп». Передмова до концертного виконання опери-ораторії у Волинському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка 1 жовтня 2016 року Тоні Палмера почесного гістя музичних фестивалів «Стравінський та Україна» видатного британського режисера театру, кіно і телебачення.
Прем'єра цього шедевру Ігоря Стравінського, написаного між січнем 1926 року і березнем 1927 року, відбулася 30-го травня 1927 року у Паризькому театрі Сари Бернар. Диригував композитор. Минуло 14 років після славнозвісної прем'єри балету «Весна священна». Літературним підґрунтям опери «Цар Едіп» стала давньогрецька трагедія (429 р. до н.е.), автором якої був Софокл, видатний драматург античної Греції. Композитор замислив подарунок - сюрприз на день народження свого далекого родича, великого імпресаріо С. Дягилєва, щоб відзначити 15-річний ювілей їхньої співпраці, яка почалася 1910  постановкою «Жар-птиці».                                                                                                       
Передбачалося також, що цей твір стане дарунком з нагоди 2О-ї річниці Дягилєвської трупи «Російські балети», яку вважали одним з провідних балетних колективів. Оскільки між С. Дягилєвим та І. Стравінським виникали суперечки щодо фінансових проблем, «Цар Едіп», як очікувалось, мав примирити обох митців. Проте С. Дягилєв вважав таку
ідею безглуздою.                                                                                                                      
Перше концертне виконання твору завершилось провалом «більшим, ніж я очікував» (як зауважив Стравінський згодом), а глядачі доклали чимало зусиль, щоб «залишатися чемними» - додав він. Отже, спроба І.Стравінського примиритися з С. Дягилєвим зазнала невдачі. Непорозуміння, що виникли у стосунках між І. Стравінським і С. Дягилєвим були не єдиною проблемою. У той час І. Стравінський мешкав у Ніцці, на півдні Франції. Він перебував під великим враженням від «Антігони», ще однієї грецької трагедії, постановку якої здійснив Жан Кокто, поет, драматург і режисер фільмів у сюрреалістичному стилі. Стравінський звернувся до Кокто з проханням допомогти йому у схожому до «Антігони» проекті і створити виставу на основі легенди про царя Едіпа, який мимоволі став вбивцею свого батька і взяв шлюб з власною матір'ю Йокастою. Істина згодом виявилась фатальною для обох. Йокаста повісилась, а Едіп виколов собі очі.                             
«Цар Едіп», як відомо, один із головних міфів і наративів світової літератури. Ось як І. Стравінський прокоментував мені зміст своїх творчих намірів: «В мене була ідея одержати лібрето, в якому на перший план виходив ритуальний аспект п'єси. В такій п'єсі час і місце дії повинні бути статичними «замороженими» - такими, що припускають існування певної надприродної сили. Я пояснив Кокто, що лібрето має бути банальним. Тоді навіть та публіка,
яка геть не знається на музиці, могла б зрозуміти цей твір. Згодом Кокто написав лібрето «Вагнерівського» типу. Тоді я сказав Кокто: «Ваше лібрето не виглядає банальним, а мені потрібне простіше, лібрето для всіх і кожного, адже ніхто не здатний зрозуміти лібрето Вагнера. Навіть сам Вагнер. Тоді Кокто вимовив: «Шановний, заспокойтеся. Я напишу інше лібрето». Коли була створена друга версія лібрето,  Стравінський каже Кокто: «Друже, цього разу лібрето нагадує мені твори Верді, а Верді завжди втілює політичні ідеї, Проте міф про Едіпа не містить політичних ідей. «Шановний колего, - відповів Кокто, - я зроблю ще один варіант лібрето».                                                                      
Третім варіантом лібрето Стравінський був задоволений. Він сказав: «Вельмишановний пане Кокто! Це лібрето нагадує мені твори Пуччіні. Саме таке лібрето я хотів отримати від Вас». Згодом І.Стравінський передав лібрето Жану Данелу (який розпочав свою церковну кар'єру як абат, а на той момент обіймав посаду кардинала) і попросив його перекласти текст лібрето на церковну латину. Принагідно зауважимо, що Стравінський спочатку не розповідав Кокто про свої контакти з Данелу. За словами Стравінського, він прагнув мати лібрето, мова якого могла спростувати будь-які закиди щодо вульгаризації. Кокто здивувався, почувши це, але обмежився фразою: «Мені дуже приємно прислужитися Вам». У зв'язку з постановкою «Царя Едіпа» виникла нова проблема: як виконувати твір?
В оперному варіанті, як передбачав  композитор чи як концертний твір? Далі. Якщо «Цар Едіп» матиме концертне виконання, чи не виникне потреба у певному розповідно-коментуючому супроводі, щоб надавати глядачам (слухачам) вистави інформацію щодо подій, які розгортаються на сцені?     
Це могло ще більше віддалити аудиторію від трагедії, адже латинська мова лібрето сама собою створювала відстань між глядачами/слухачами і твором. Кокто вирішив скористатися можливістю і сказав, що він сам, власноручно, напише авторський текст - коментар, який буде вставлений у дію, (яка, у концертному виконанні, так чи інакше, є статичною), що відбувається на сцені.      
Таке рішення виявилося щасливим і вчасним, тому що вокальні партії були підготовлені лише за 20 днів до прем’єри. Навряд чи знайдеться виконавець, який би міг вивчити свою роль (не кажучи вже про проведення репетицій) протягом такого короткого часу. Але Стравінський, як справжня людина театру, все ще жадав реалізації «оперної версії твору». Спроби втілити сценічні варіанти «Царя Едіпа» були здійснені наступного року у Відні та Берліні, де виставою диригував Отто Клемперер. Обидві версії виявились невдалими. Стравінський майже занепав духом і поринув у роботу над твором, який за жанром більш був схожий на ораторію для концертного залу, ніж на оперу. І глядачі звикли за багато років до вистави, в яких актори, вдягнуті у вечірнє вбрання, знаходились перед
завісою чорного кольору.            
Після війни Стравінський мешкав у Голівуді поруч з Бульваром Сонячних Заходів і відчував піднесення: 1951 року його опера «Пригоди гульвіси» мала шалений успіх. На новій хвилі творчого натхнення, композитор повернувся до оперної версії «Царя Едіпа», яка колись зазнала невдачі (за три роки до цього Стравінський вже почав переробляти її).
Прорив відбувся у Лондоні. Наприкінці 50-х років Королівський Шекспірівський Театр під керівництвом Пітера Холла почав ставити не лише твори Шекспіра, а й п'єси європейських драматургів. Одним з режисерів був француз Мішель Сент Дені, а головним дизайнером Абд-Елкадер Фарах - алжирець. Вони дійшли висновку, з відома Стравінського, що
«Цар Едіп» є однозначно оперою, не більше і не менше. І сталося, як гадалося. 15.01.1960 «Цар Едіп» нарешті поставили як твір оперного  жанру у театрі Саулерса Веллса, що на півночі Лондона. За 15 років до цього саме тут відбулася прем’єра однієї з видатних опер 20-го століття - «Пітер Граймс» Бенжамена Бріттена.       
Співаки-виконавці були у масках, які мали полегшити артикуляцію. «Цар Едіп»,  вистава оперного жанру, що повністю відповідала початковому задуму Ігоря Стравінського, мала величезний успіх. Цей твір, себто його версії, поставили майже в усіх країнах світу.
 Переклад О. Бєлякова                                                                                                                  .

До дня народження Стравінського

 За традицією до дня народження композитора Ігоря Стравінського

 Волинська обласна філармонія приготувала презентацію 14 музичного фестивалю

 «Стравінський та Україна». Директор фестивалю Сергій Іванович Єфіменко розповість про фестивальні заходи і презентує музею спеціальний планшет про концертне виконання опери-ораторії «Цар Едіп» - кульмінаційну подію у рамках минулорічного фестивалю.

              Після спорудження оселі в Устилузі 1907 року Ігор Стравінський привіз у «райський куточок для творчості» на берег Луги свій великий концертний  «Бехштейн». Протягом минулого століття знаменита німецька фірма виготовила тисячі інструментів, але відтоді ніхто з волинських меломанів не мав змоги слухати  звучання цього інструмента на наших філармонічних концертах. Хоча великий Клод Дебюсі був переконаний, що немає кращого інструменту для виконання фортепіанної музики…

  З метою  збору коштів на придбання великого концертного роялю знаменитої німецької фірми була заснована громадська організація «Подаруємо Луцьку рояль», а художник Олександр Дишко виготовив унікальний диплом для меценатів проекту «Подаруємо Луцьку рояль», який Сергій Єфіменко презентуватиме в Устилузі.

 Організатори фестивалю запросили на зустріч з меломанами видатного українського етнолога професора університету імені Лесі Українки, доктора філологічних наук Віктора Давидюка, який запропонував тему для розмови:                                 «Пресвятая весно, що ти нам принесла…»

 Балет «Весна священна»

 в контексті європейського модернізму.

  У подорожі до Устилугу візьмуть участь студенти університету, вокалісти дитячої студії «Зернятко» Алли Опейди, журналісти і меломани.

 

 

 


Галина Конах і «ПроФорма» співали Нємена

За сприяння дирекції Волинської  обласної філармонії у Красноставі відбулася незабутня мистецька подія

 Мені імпонує  бентежна душа Анджея Леньчука, яка викликає бурхливі емоції після мистецьких акцій товариства «Глорія Віта».

 І це затишне містечко серед луків, садів, лісів, орних грунтів між королівським Хелмом, де похований Данило Романович та  Замостем, що належить до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. 

 На  гербі  і прапорі Красностава  домінують блакитні і жовті барви.

 Два карпи у фонтані  посеред акуратного скверу, паркова скульптура «селянського Петрарки» за столиком, монументальний комплекс споруд  костелу єзуїтів, подібного до  луцького костелу св. ап. Петра і Павла на території Старого міста, повільна течія спокійного Вепшу, що нагадує характер нашого Стиру.

 Концерт «Дзівни єст тен свят – 50 лят пужнєй», що відбувся у Красноставі пополудні 28 травня,  був присвячений памяті Чеслава Нємена. Колись він уже виступав у місцевому  бароковому костелі святого Франциска Ксаверего, молився у цьому храмі, залишив у подарунок для членів товариства «Глорія віта» свої платівки. Ідея травневого концерту народилася під час  листопадового, що відбувався за сприянням обласної філармонії у костелі св. ап. Петра і Павла за участю акторів театру «Гармидер», «Бетховенського тріо» із Замостя, академічного камерного оркестру «Кантабіле», народного хору Луцького районного будинку культури, солістки Галини Конах, котра виконала цей легендарний твір Чеслава Нємена, що став його музичним посланням, унікальним музичним маніфестом усіх людей доброї волі.

 «Дзівни єст тен свят» у виконанні Галини Конах та побільшеного складу «Бетховенського тріо»  розпочинав, а  твір «Не лякайтеся» на вірші Яна Павла Другого завершував  програму концерту у Красноставі на який від товариства «Глорія Віта» отримали запрошення  також Сергій Єфіменко, Степан Цика і автор цих рядків. Анджей Леньчук  запросив до участі у концерті відомий камерний ансамбль «ПроФорма» із Ольштина, який від 2000 року пропонує твори давніх і сучасних композиторів, вишукані стилізації свого керівника Марціна Ваврука, хормейстера і художнього керівника, професора Інституту музики Варміно-Мазурського університету. Як автор, аранжувальник, диригент і  виконавець пан Ваврук брав участь у записові кільканадцяти компакт-дисків польських зірок естради, співпрацював із легендарним вокалістом Боббі МакФерріном під час промоційних концертів його платівки «VOCAbulLarieS»…

 Захопившись творами Нємена з дитинства, пан Марцін  2006 року зі своїм вокальним ансамблем поставив музичний спектакль «Нємен» разом із  Танцювальним театром з міста Кєльце та піаністом Артуром Дуткєвічем, випустив платівку «Нємен а капелла» (2007). «Платівка не стала прощанням з артистом, а початком його життя після життя»,  зазначав «Пшекруй»

 Принагідно зазначу, що 2008 року піаніст Артур Дуткєвич та його тріо виконали  джазові інтерпретації творів Чеслава Нємена та Джимі Хендрікса під час «музичних діалогів» на сцені театру імені Шевченка у Луцьку…

 І ось нова зустріч з незабутніми творами Чеслава Нємена, а також Марека Грехути, Єви Демарчик…

 Слухаючи (вкотре!) твір Чеслава Нємена «Дзівни ест тен свят» у виконання Галини Конах через півстоліття, я вже не шкодую, що колись не зміг потрапити на концерт Чеслава Нємена у Львівській опері. Лише нотка суму від того, що такі видатні твори лишаються «голосом, волаючого у пустелі»…

  Василь Ворон

 


Уперше за роки незалежності

Концерт у театрі імені Шевченка завершив у середу 12 травня весняне турне Волинського державного академічного хору.  Піднесення, яке панувало у фойє перед початком концерту,  переросло в овації уже після виконання першого твору.

 

«Волинь моя» давно стала візитівкою творчого колективу, який готується відзначити 40-ліття, - зазначив після концерту в інтерв’ю для радіопрограми «Студія 3» директор філармонії Сергій Єфіменко. Весняні гастролі були успішними. Вісім концертів відбулися в обласних центрах України, удвічі більше ніж під час Різдвяної серії. Найкраще із творчого доробку солісти колективу, артисти хору, оркестру і балетної групи виконали з притаманних хистом, викликаючи щире захоплення глядачів по обидва боки Дніпра.

 

«Вперше за роки незалежності ми спромоглися на такий масштабний проект, - констатує Сергій Єфіменко, котрий давно виношував і надалі пропонує Міністерству культури свій план пожвавлення гастрольної діяльності, покликаний привести у дію провідні мистецькі колективи обласних філармоній.

 

«З мінімальними бюджетними витратами можна досягнути  разючого результату», упевнений директор філармонії, який силою власного прикладу з допомогою колег та однодумців переконує у слушності своїх розрахунків.

 

«Різдвяну серію концертів хор розпочинав у заповненій по вінця столичній Опері, а ювілейний концерт з нагоди 40-ліття ми плануємо провести у Палаці культури «Україна», ділиться планами на майбутнє Сергій Єфіменко, хоча захмарні розміри орендної плати не дають змоги потрапити на цю сцену не менш іменитим «заслуженим» і «державним» мистецьким колективам.

 

Василь Ворон

 


Два дуети

 

          Наприкінці березня артисти Волинського народного хору вирушили у концертне турне містами України, а до Луцька завітали виконавці камерної музики з Києва та Відня. І за доброю традицією до грона шанувальників камерної музики долучилися викладачі та учні дитячої музичної школи із міста Ківерці, для яких  Сергій Єфіменко виділив філармонічні автобуси,  а  лауреати міжнародних конкурсів піаністка  Маргарита Головко та скрипалька Лідія Футорська адресували перший твір концерту – Сонату до мажор Максима Березовського  у трьох частинах.

 

Маргарита Головко розпочала навчання  у Київській спеціальній музичній школі-десятирічці із пятого класу,  а Лідія Футорська із семирічного віку навчалася у Львівській середній спеціальній музичній школі імені Соломії Крушельницької (клас Марії Футорської).

 

 Маргарита Головко навчалася у  музичній академії, закінчила аспірантуру, міжнародну фортепіанну академію в Італії, у червні 2015 року виступила від України в одному із найпрестижніших конкурсів сучасності – на «Вершині світу» у місті Тромсе (Норвегія).

 

Лідія Футорська після закінчення академії імені Лисенка стажувалася у відомого польського скрипаля професора Константи Анджея. Кульки у Варшавській музичній академії імені Шопена, а від 2011 року вона докторант музичної академії імені С.Монюшка у Гданську.

 

Із численних сольних програм, творів різних епох Лідія Футорська  та Маргарита Головко запропонували лучанам «Фонтан Аретузи» із циклу «Міфи» Кароля Шимановського, триптих «На верховині» Євгена Станковича, «Мрії» В.Косенка, Сонату № 1 ля мінор Моріса. Равеля, три п’єси і балету «Попелюшка» Сергія Прокофєва.

 

Щоправда, від 2012 року  лауреат міжнародних конкурсів Лідія Футорська у дуеті з баяністом Сергієм Хоровцем виконує українську класику, а найоригінальніший виступ цього дуету відбувся на глибині 320 метрі у шахті-музеї Guido міста Забже (Польща).

 

 

 

Ще один дует « Duo Arcord» у складі баяніста Ніколи Джоріча та віолончелістки  Ани Топаловіч вийшов на сцену Волинського академічному театру ляльок 2 квітня.

 

АнаТопаловіч народилася в Бєлграді, але реалізувала свій творчий потенціал поза межами Сербії.  З 7-ми років почала музикувати, а в 17-ть уже навчалась в консерваторії у Відні. Здобула ступінь магістра в університеті міста Кельн, стала  лауреатом міжнародних конкурсів, в місті Рагуза ( Італія) отримала Гран-прі та спеціальний приз за інтерпретації творів Йогана Себастьяна Баха. Ана реалізує себе в композиції,  експериментуючи над новими художніми формами в музиці, а нові ідеї втілює у власному щорічному віденському фестивалі ТРЕФФ-КАНСТ.

 

Акордеоніст Нікола Джоріч 2013 року здобув ступінь магістра мистецтв у Віденській консерваторії. Лауреат міжнародних конкурсів концертував з солістами-вокалістами, квартетом саксофоністів, інструментальним  ансамблем Віденської філармонії,  виступає з сольними програмами класичної та сучасної музики у містах  Відні, Кельні, Берліні

 

«« Duo Arcord»  розпочало концертне турне українськими містами за сприянням композитора Володимира Рунчака. Одну із робіт нашого земляка ( Киріє Елейсон)  гості включили до програми концерту, зігравши твори Астора Пяццоли (Велике танго), Леона Яначека (Казки),Йозефа  Гайдна (Концерт для віолончелі Ре мажор у трьох частинах), Петра Чайковського (Арія Лєнського із опери «Євгєній Онєгін»), Йоханна Додерера (Злий марш), Давида Поппера (Угорська рапсодія)…

 

 «Прекрасна віолончелістка», про яку у шістдесяті роки написали незабутній шлягер польські  «Скальдовє», а також унікальна віолончель перебували  цього вечора у  центрі уваги публіки. Зявившись на початку 16 століття,  цей струнний смичковий інструмент із скрипкової родини  через два століття витіснив віолу да гамба. Про багатющі виразні можливості віолончелі свого часу дбали видатні майстри Андреа Аматі, Джузеппе Гварнері, Антоніо Страдіварі, а в руках нашої гості була цього вечора віолончель майстра Ніколи Гальяно  1815 року.  Тепле, соковите і виразне «грудне» звучання інструмента  порівнюють з людським голосом, одначе в дуеті з інструментом, який «набив оскомину»  ще з радянських часів (« какая ж пєсня без баяна…»), якраз цього «теплого і соковитого»  звучання цього  теплого весняного вечора бракувало, хоча діапазон виконавських можливостей Ани Тополовіч охоплював усі чотири октави, і техніка виконавства Ніколи Джоріча  була на височенному рівні...

 

За доброю традицією обидва дуети долучилися до акції «Подаруємо Луцьку рояль»:  скарбничку акції поповнили ще чотири тисяч гривень.

Василь Ворон

 

 


Концерт «Йоганн Себастьян Бах – в день народження»

У програмі:

  • Чакона
  • Токата і фуга ре мінор
  • Концерт для скрипки та оркестру ля мінор
  • Італійський концерт для фортепіано
  • Концерт для двох скрипок з оркестром ре мінор

Виконують:

  • Назарій Пилатюк – скрипка
  • Микола Гав’юк – скрипка
  • Анна Пилатюк – фортепіано
  • Камерний оркестр «Кантабіле» Волинської обласної філармонії  художній  керівник - народний артист України Товій Рівець.

Напевне, немає у музиці митців, які б не знаходили натхнення у творчості Баха. Феноменально велика, багата та різнопланова спадщина композитора, до якої увійшли понад 1000 творів — це окрема сторінка у музичній історії, окрема апологія людському генієві. 21 березня ми разом з усім світом святкуємо уродини Баха. Концерт «Йоганн Себастьян Бах – в день народження зі скрипкою» – вечір, коли молоді солісти-віртуози на філармонійній сцені даруватимуть слухачам музику німецького віртуоза бароко.

До програми святкового вечора увійшли добре знані твори композитора. Відкриватиме концерт Чакона Баха — інструментальна п'єcа, яка свого часу була однією з найпопулярніших у цьому жанрі барокової музики. Складна побудова передбачає циклічну структуру, варіативність та використання поліфонії. За словами критиків, Бах доволі умовно дотримався форми традиційної чакони, натомість він її розширив та підніс цей жанр на нову висоту.

Далі — токата і фуга ре мінор — настільки помпезна, наскільки й глибока. Один з найвідоміших творів Баха для органу завжди привертає увагу публіки. Адже цей інструмент, створений для величної музики, передає і масштабний задум митця. Також святкового вечора прозвучать Концерт для скрипки та оркестру ля мінор та Італійський концерт для фортепіано.

Солісти вечора — Назарій Пилатюк (скрипка), переможець міжнародних конкурсів, диригент та викладач Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка, який активно концертує у Європі та США; молоді львівські виконавці — Єлизавета Ткачук (скрипка) і Микола Гав'юк (скрипка), лауреати та учасники міжнародних конкурсів і фестивалів. Супроводитиме солістів камерний оркестр «Кантабіле» Волинської обласної філармонії під диригуванням Товія Рівця.

 

Львівська обласна філармонія

 

До  концерту   «Йоганн Себастьян Бах – в день народження»   дирекція Львівської обласної філармонії запросила академічний камерний оркестр «Кантабіле» . Він відбувся погожого  весняного  вечора  21 березня у заповненому по вінця філармонічному залі і, вочевидь,  стане однією із найбільш значущих мистецьких подій  у творчій біографії  оркестру.

  2017-й -  тридцятий рік у творчій біографії академічного  камерного  оркестру, внесок якого у музично-естетичне виховання  волинян не поступається колективному внеску усіх музичних шкіл та училища культури і мистецтв. Їхній внесок особливо значущий, адже  його музиканти  - викладачі і студенти, котрі  філармонічні заходи мусять узгоджувати з годинами праці за основним місцем роботи. ..

  Незважаючи на незліченне число виїзних  концертів,  позбавлені акустичних властивостей  приміщення, несприятливі погодні умови, виховану на зразках масової культури  і, здебільшого, не готову до сприймання живого оркестрового звучання молодіжну аудиторію художній керівник оркестру Товій Рівець не полишає «капітанського мостика» уже три десятиліття. 

 Як і три десятиліття тому, його переповнюють емоції. І щоразу кожен твір із репертуару оркестру  Товій Рівець намагається наблизити  до слухача,  знайти емоційні «точки дотику» , викликати зацікавлення  аудиторії…

 До спадщини Й.С.Баха Товій Рівець і його музиканти зверталися нераз. Зіграли два Бранденбурзькі концерти № 3 і № 4, у співдружності  із скрипалем Остапом Шутком та його дружиною записали «Арію» на компакт-дискові «Аллюжн». В часи Баха словом « аіr» означали різні типи музичних, насамперед інструментальних творів, але особливий тип інструментальних  творів, у яких верхній голос повинен грати солодку і чарівну мелодію зародився в Англії задовго до Баха. Академічний камерний оркестр «Кантабіле» виконував на багатьох концертах сарабанду і гавот із Англійської сюїти Баха. Як зазначав Ніколаус Харнонкурт «твори, які зустрічаються в сюїтах Баха, завжди апелюють до традиційних форм. Перероблені в досить вільні концертні п’єси, вони зберігають лише уявний зв'язок зі своїми танцювальними зразками...  Гавот був спочатку французьким простонародним танцем, який протягом 16 століття почала танцювати шляхта, завдяки чому він музично витончився. Протягом віків він залишався одним із улюблених придворних танців, поки в 19 столітті не вийшов із моди. Його характеризує поміркована стихійність-радість, яка ніколи не  втрачає контролю над собою. Гавот часто служив основою для більших форм, таких як рондо… Гавоти із чотирьох оркестрових сюїт Баха є веселими та сповненими почуття міри п’єсами»

 Концерт у Львові розпочинала монументальна  Токата і фуга ре мінор (аранжування Якоба Ковалеваського) у виконанні академічного камерного оркестру «Кантабіле» під диригуванням народного артиста України Товія Рівця.    Із заслуженим артистом України Назарієм Пилатюком  оркестр виконав  Концерт для скрипки та оркестру ля мінор ( у трьох частинах),    а   на завершення вечора  Назарій Пилатюк, Микола Гав’юк, академічний камерний оркестр «Кантабіле» запропонували меломанам Концерт для двох скрипок з оркестром ре мінор.

 …На балконі, у проході між рядами, слухаючи гру Назарія Пилатюка з оркестром «Кантабіле», енергійно рухався трирічний хлопчик. Краєчком ока я спостерігав його «пластичний етюд», доки музиканти не відіграли усі три частини твору.  Із  «Бахівського синтезу», він сприйняв  якраз зв'язок із танцювальними ритмічними структурами…

 

Василь Ворон

 

«Українська мрія»  про «Бехштейн»

З філармонічного «Мерседеса» сипнула дітвора. Учні музичної школи у Рожищах із учителями  та батьками  приїхали на концерт у Палаці культури міста Луцька, куди цього вечора прийшли і учні другої музичної школи обласного центру. Почин директора обласної філармонії Сергія Єфіменка  глядачі «зі стажем» привітали гарячими оплесками.

 

 

 

Найгарячіші, ясна річ,  випали на долю  лауреатів міжнародних конкурсів китаянки Юлії Ван   та піаніста Дениса Яворського. 

 

Юлія навчається у музичній академії  Ганновера (клас професора К.Вегжіна), активно концертує, а  грант від  німецького фонду дає змогу  грати на скрипці відомого італійського майстра Андреа Постачіні. 

 

Випускника Національної музичної академії ім. Чайковського кандидата мистецтвознавства Дениса Яворського  запрошують у якості концертмейстера на скрипкові та вокальні конкурси, а для концерту у Луцьку він приготував трансцендентні етюди № 6 та № 10 Ф.Ліста.

 

Українець та китаянка запропонували волинянам репертуар, який доступний  лише виконавцям  екстра-класу: Сонату для скрипки і фортепіано соль –мінор К.Дебюссі, «Циганську рапсодію»   М.Равеля, Поему опус 25 Ернеста Шоссона, а справжньою перлиною концерту стала Соната для скрипки і фортепіано ля-мажор у чотирьох частинах Ц. Франка.  

 

 

 

«Музика, що йде від серця, знайде шлях до іншого серця». І має щастя той, кому у дитинстві  сприяють зацікавлені «посередники» – батьки, вчителі чи… директор філармонії. Шедеври світової класики Сергій Єфіменко намагався наблизити  до учнів  у музичних школах з допомогою заслуженої артистки  України солістки Волинської обласної філармонії  Етели Чуприк. Серія концертів у райцентрах не могла тривати довго: вдруге сідати за  шкільні фортепіано чи роялі  навіть у такої витривалої, терплячої і працелюбної  особи, як пані Етелла,  не було вже ні сил, ні бажання…

 

«Петроф» у Палаці культури міста Луцька не набагато кращий від «Красного Октября» у Торчинській музичній школі.

 

І цей контраст стає разючішим, коли у руках скрипальки інструмент світової слави  скрипкового майстра, а не менш талановитий піаніст змушений послугуватися «кабінетним» роялем, який за своїми властивостями не спроможний «озвучити» велике приміщення багатством і розмаїттям тембрів та вишуканих  інтонацій.

 

З числа світової слави піаністів, хто концертував у Луцьку, здається, першим і останнім був Святослав Ріхтер на початку вісімдесятих…

 

Шкода, адже ж з допомогою партнерів філармонії у Любліні чи Замості ми змогли б  слухати найвизначніших серед них.  

 

Отож, Сергій Єфіменко, Юрій Войнаровський та Віктор Тиможинський перетворили цю проблему у своє «домашнє завдання»: заснували громадську організацію «Подаруємо Луцьку рояль», розпочали збірку коштів, а наші гастролери – українець Денис Яворський та китаянка Юлія Ван – доклали до громадської скарбнички ще 2.5 тисячі гривень.

 

Нова  «українська мрія» волинян про великий концертний рояль захоплює все більше число професіоналів і любителів. Сьогодні такі інструменти встановлені у найкращих концертних залах світу і студіях звукозапису. Видатний композитор Клод Дебюссі стверджував, що фортепіанну музику варто писати лише для роялів «Бехштейна», а Ігор Стравінський доправив саме такий інструмент у свій «райський куточок» в Устилузі  із Санкт-Петербурга.

 

 Ніхто протягом цілого століття не відважився наслідувати його прикладу… 

 

Окрім «програми мінімум» у філармонії є ще «програма максимум».

 

Але хто із можновладців сьогодні відважиться подати руку філармонії, допомогти колективу вибратися із «ями» на проспекті Волі 46? Як довго можна не помічати анекдотичної містобудівельної ситуації, що « служить нашій ганьбі» (Лесі Українка). Минулі три десятиліття у приміщенні колишньої автостанції спонукали потужний творчий колектив жити «на валізка» - у прямому і переносному сенсі.

 

Щоправда, «блакитна мрія» покійного Геннадія Місана – про нове приміщення для філармонії, що з кінця вісімдесятих була відкладена на чверть століття, відроджується. Знову і знову…

 

Подолання колоніального минулого і творення сучасної української міської культури, вимагає поваги до надбань світової музичної культури і її носіїв.  

 

                                                                                         Василь Ворон

 

Стрітеня з Пилатюком і «Кантабіле»

    Ще ніколи меломани  не зустрічали філармонічну весну з таким натхненням…За три дні до початку концерту у пересувній касі на Театральному майдані квитків уже не було, а зал Палацу культури міста Луцька виповнили по вінця учні і викладачі  музичних шкіл, студенти і викладачі училища культури і мистецтв імені Стравінського…

 

 

                Скрипаль Назарій Пилатюк навчався грі на скрипці у свого батька, народного артиста України, продовжував вишкіл  у спеціалізованій школі імені Соломії Крушельницької і Львівській національній музичній академії, стажувався у Веймарі…Його дарування відзначив  Юрій Башмет… Під орудою світової слави диригента  Назарій зіграв Концерт № 7 для скрипки і симфонічного оркестру, який знаменитий  Мирослав Скорик запропонував Назарію  для першого виконання. До зустрічі з волинською публікою заслужений артист України Назарій Пилатюк, ЄлизаветаТкачук,  академічний камерний оркестр «Кантабіле» приготували популярну класичну музику – твори Вівальді, Паганіні, Мільштейна, Пяцолли, Монті…  

Що приховує такий інтерес  до популярної класичної музики ?

Спробуємо зазирнути «за лаштунки»  нашого бідного родича – «серйозної музики» з допомогою роздумів Ніколауса Харнонкурта, котрий розмірковує про « сучасну» і класичну» музику

«Сучасна – якою ( це прийнято вже тисячу років) «займаються» серйозні та знамениті музиканти – існує тільки для вузького кола зацікавлених: вони мандрують з місця на місце, але всюди лишаються тими ж самими. Я не іронізую, але вважаю це швидше симптомом розриву, який важко зрозуміти та витлумачити…

 

То що ж сталося? Ми «врятувалися: у момент, коли забракло єдності між сучасною творчістю і життям, ми спробували втекти у минуле. Так звана «культурна людина2, для якої  сьогодення перестає бути живим, намагається для своїх часів порятувати частину культурного, музичного надбання останнього тисячоліття (яке вперше можна осягнути поглядом), виділяючи з нього один або два складові елементи, що мають для неї цінність, яку вона, здається,  може зрозуміти. В такий власне спосіб виконується й сприймається музика музика: в усій музичній спадщині останнього тисячоліття ми спостерігаємо тільки естетичний аспект і з цього черпаємо наше задоволення. Просто ми  вибираємо ту частину, яка є «прекрасною» і яка лестить нашим вухам, при цьому не беручи до уваги, що таким чином остаточно спрощуємо музику. Чи нас зовсім не цікавить, що, шукаючи у музиці прекрасне, яке в усій проблематиці твору займає лише маленьку частку ми проходимо повз те, що становить суть цієї музики?»

З мрією про «Бехштейн...

     Не кожен іменитий піаніст відважаться  виконувати складні фортепіанні твори на інструменті, який починає втрачати стрій  до завершення концерту. Лауреата міжнародних конкурсів Олега Полянського властивості  роялю  у Палаці культури міста Луцька не бентежать. Для нової зустрічі з лучанами – чотирнадцятої за ліком! – «поет фортепіано»  підготував складну і цікаву програму у співдружності з художнім керівником  академічного камерного оркестру «Кантабіле»  Товієм Рівцем.

        

    Олег Полянський родом із Києва. Піаніст і педагог живе і працює у Німеччині,  а до Луцька завітав на запрошення директора  філармонії Сергія Єфіменка одразу після  гастрольного турне у США, де мав шість концертів у Сан Антоніо, Остіні, Цинцинаті, Хюстоні.

 

     У першому відділі концерту піаніст виконав  твори  Людвіга ван Бетховена ( Соната мі-бемоль мажор опус 27  у чотирьох частинах) та  Фридерика Шопена ( Фантазія фа-мінор, опус 49, Балада номер 1, опус 23 соль-мінор).

 

     На початку другого відділу концерту у супроводі  академічного камерного оркестру  «Кантабіле»  прозвучав  Концерт для фортепіано №1 у трьох частинах Йогана Себастьяна Баха. Завершив  програму Концерт для фортепіано, струнного оркестру і літавр Галини Уствольської, учениці Дмітрія Шостаковича. Твір, сповнений трагічного пафосу і драматизму був написаний ще 1946 року, а справжнє визнання до учениці світової слави  композитора прийшло  наприкінці вісімдесятих…

 

    Лауреат міжнародних конкурсів Олег Полянський підтримав ініціативу громадської організації «Подаруємо Луцьку рояль», внісши у скарбничку акції дві тисячі гривень на придбання нового концертного роялю «Бехштейн».